Українська мова. М-18. 8 квітня 2020р.
П\П
|
ТЕМА УРОКУ
|
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
|
ТЕРМІН ВИКОНАННЯ
|
ПРИМІТКИ
| |
1.
|
|
Опрацювати параграф 47, 48.
ст. 163 - 172.
Визначення записати в зошиті(ст.163-164
168-169)
. Письмово виконати: вправа 5 ст. 166(тести); Культура слова А (письмово в зошит) ст.167
Вправа 7 письмово ст.172 Виконані вправи і надіслати на електрону пошту kisskac2107@gmail.com
.Завдання виконується в окремому зошиті(під час карантину ведеться окремий зошит).
|
08.04.-10.04
|
1. 11-klas-ukrajinska-mova-avramenko-2019 (посилання на підруч
|
Лексику, яка характеризує предмет, явище, подію з погляду категорії цінності, називають оцінною. Вона характеризує якісні, кількісні ознаки предметів і явищ, їхні властивості, можливості тощо.
Серед оцінної лексики виділяють:
-слова, які використовують для вираження свого ставлення, своїх або чиїхось почуттів, емоцій, характеристики людини: Кохаюся з лихом і щастя не знаю,і гірко без долі свій вік коротаю (М. Петренко). Орел, а не козак! (П. Куліш);
-слова, що вживають для оцінювання сту5пеня вияву ознаки, дії: І, наче скеля височезна, стоїть нескорений Кавказ (О. Лупій);
-інтимні звертання: Голубонько-дівчинонько, зіронько моя! Не питайся, моя мила, чого смутен я (С. Руданський);
-слова із суфіксами зменшеності, пестливості, згрубілості:
Оцінну лексику вживають у розмовному мовленні, художніх текстах, окремих жанрах публіцистики.
Позитивну або негативну оцінку передають синонімічні ряди: народ мудрий,
кмітливий, інтелектуальний; ситуація важка, критична, вибухонебезпечна.
Оцінки виражають також тропи: епітети, метафори, метонімії.
Оцінну лексику вживають і для створення комічного чи іронічного ефекту: Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії (Л. Костенко).
Мета виступу оцінювального жанру — виявлення й підкреслення позитивних або негативних рис вдачі, вчинків, поведінки, діяльності кількох (багатьох) людей або окремої особи.
Похвальна промова містить позитивну оцінку певної особи (людей, колективу), відзначає найкращі риси її (їх) вдачі, здібності, внесок у загальну справу.
Характеристика — композиційний засіб в ораторському тексті, що полягає в розкритті істотних властивостей, позитивних і негативних ознак явища, предмета чи людини.
Людину промовці характеризують найчастіше. Розрізняють такі види характеристики:
зовнішню: портрет особи, опис приміщення, де вона живе й працює тощо: Сивий, як голуб, увесь білий-білий, чистий, аж світиться,— таким він і досі стоїть перед очима. Це — Олександр Довженко (З виступу П. Загребельного);
внутрішню: риси вдачі людини, аналіз її вчинків і т. ін.: Мислячий, вічно неспокійний, Довженко жив інтенсивним, напруженим духовним життям (З виступу О. Гончара).
Така характеристика буває статична (одномоментна, подібна до словесної фотографії) або динамічна (показує думки, переживання, розмови, вчинки людини в розвитку).
У кожній мові є лексика активна й пасивна.
Активною лексикою послуговуються в усіх сферах життя суспільства в щоденному спілкуванні.
До пасивної лексики належать слова, маловживані в спілкуванні.
До пасивної лексики відносять неологізми.
Неологізми (від гр. neos — новий і logos — слово, поняття) — слова (словосполучення), які з’являються в мові на певному етапі її розвитку для називання принципово нових понять і предметів, що виникли з розвитком суспільства, науки, культури. Новизна таких слів усвідомлюється мовцями.
Загальномовні неологізми здебільшого є стилістично нейтральними, їх використовують в усіх функціональних стилях української літературної мови, а саме:
-науковому: громадянотворення, гіперлуп, мікрочіп, воркшоп, кібератака;
-офіційно-діловому: безвіз, біометричний паспорт, онлайн-петиція;
-публіцистичному: політбомонд, спікерство, кнопкодави, працетерапія;
-розмовному: селфіман, нетофоб, смомбі, плеймейкер, єврономери (про авто-
мобілі).
Індивідуальні (авторські) неологізми поширені в основному в художньому стилі, особливо в поезії, рідше — у наближених до художнього мовлення жанрах публіцистики як засіб:
-небуденного, опоетизованого зображення картин природи: Стала в лазурі туча, туча чорнокипуча (В. Барка). Куди не підеш Україною — сонце кларнетить навкруг (І. Драч);
-відтворення почуттів людини: Кращі часи самі собою не настають — їх слід
-викликати і накликати, причому не тільки інакомисленням, але й інакомовленням. Іноді — інакокричанням (Ю. Андрухович).
-Текстам художнього стилю, зокрема поетичним, неологізми надають оригінальності та особливої образності.
Застарілі слова належать до пасивної лексики.
Залежно від причин, через які слова вийшли з активного вжитку, застарілі слова поділяють на:
історизми-слова, що вийшли із загального вжитку через те, що зникли названі ними поняття; такі слова не мають синонімів:
боярин, смерд, хлоп, шеляг, бунчужний,
джура, кирея, рало, ціп, кріпак, війт, земство, непман, колгосп
архаїзми-витіснені нині загальновживаними синонімами слова — назви понять, що існують і сьогодні: ректи (говорити),
перст (палець), пря (боротьба), драгоман (перекладач), рамено (плече),алярмувати (панікувати)
У текстах наукового стилю застарілі слова не мають стилістичного навантаження, допомагаючи змалювати картини минулих епох, реалії старовини, зниклі явища чи поняття.
У діловому стилі застарілі слова (вищепойменований, учинене діяння, поставити за обов’язок, підписаний нижче, спричинитися до чогось) розглядають як спеціальні, жодного стилістичного навантаження вони не несуть.
В особливо важливих офіційних документах застарілі слова використовують з метою надання відтінку щонайвищої урочистості: глава уряду, благотворний, воєдино, грядущий.
У художньому стилі застарілі слова служать для відтворення мовного колориту давніх часів, а також для надання мові звучання: піднесено-урочистого: Взискуй прожить несуєтно і дзвінко (Л. Костенко);
жартівливого або іронічно-саркастичного: Колись будем по-своєму глаголать... (Т. Шевченко).
Трапляється, що застарілі слова повертаються до активного словникового
складу: віче, бакалавр, довкілля, світлина, часопис, гривня.
Коментарі
Дописати коментар