Тема: Контрольна робота з теми "Практична риторика".
Перед виконанням контрольної роботи, ретельно повторіть матеріал викладений нижче.
Роботи надсилаються на електрону адресу:
kisskac2107@gmail.com
Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити .
Організація дискусії має три основні етапи: підготовчий, основний, заключний.
Підготовчий етап передбачає такі завдання:
- — сформулювати тему дискусії;
- — визначити основні питання, які обговорюватимуться;
- — підготувати основну літературу з проблеми, яка виноситься на дискусію;
- — визначити місце та час проведення дискусії.
На другому етапі — основному — обговорюються питання, які внесені до порядку денного. Якщо в процесі обговорення або ж осмислення деяких моментів дискусії виникає невелика пауза, то головуючому не рекомендується її переривати, даючи можливість учасникам дискусії трохи поміркувати, оскільки це може сприяти новому повороту дискусії.
Третій етап — заключний — це підбиття підсумків. Як правило, це робить ведучий — головуючий, проте можна доручити цю справу одному із спеціалістів — учасників дискусії.
За нормами етикету дискусія не повинна тривати більше, ніж З год, оскільки зловживання часом призводить до втоми учасників дискусії, до їхнього роздратування і неприйняття всього, що відбувається довкола. Дуже важливим у дискусії є дотримання часового регламенту: повідомлення — 15—20 хв, виступ — 3—5 хв.
Наше життя містить різні форми прояву суперечок та дискусій. Особливе значення мають професійні дискусії, результатом яких може стати успішна угода і прибуток, але лише за умови правильного ведення дискусії, яка полягає в урахуванні багатьох факторів (психології ведення дискусії, логічній та мовній культурі дискусії та ін.).
Основні правила ведення дискусії:
- 1. Відверто висловлювати думки.
- 2. Поважати точки зору всіх членів дискусії.
- 3. Слухати інших, не перебиваючи.
- 4. Не говорити занадто довго та занадто часто.
- 5. Водночас має говорити лише одна особа.
- 6. Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.
- 7. Не критикувати себе та інших.
- 8. Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.
Дискусію як форму колективного обговорення слід відрізняти від полеміки, яка виступає як конфронтація ідей, поглядів та думок і основна мета якої - - перемога над опонентом, та від диспуту, який використовується, як правило, для публічного захисту тієї чи іншої позиції.
Нині дуже популярною формою дискусії є дебати, в яких є можливість переконати інших у тому, що цей підхід до вирішення проблеми правильний. Ця форма найчастіше використовується ведучими сучасних політичних теле- та радіопрограм.
Суперечка, її види та форми
"Суперечка" - поняття багатозначне. Загальним для всіх цих значень є відсутність єдиної думки її учасників, наявність розходжень у їх поглядах, протиборство.
Суперечка - будь-яке зіткнення несумісних думок, під час якого кожна сторона відстоює свою правоту.
В основі суперечки лежать об'єктивні протиріччя матеріального світу і неоднакові потреби та інтереси людей. Учасниками суперечки є пропонент, який висуває і обстоює думку-тезу, і опонент, який піддає сумніву чи заперечує тезу пропонента. Третім, колективним суб'єктом суперечки є аудиторія, хоча суперечка може відбуватися і за її відсутності.
У стані суперечки люди переслідують певну мету, тому розрізняють такі види суперечок:
- суперечка заради істини;
- суперечка заради переконання;
- суперечка заради перемоги;
- суперечка заради суперечки;
- внутрішня суперечка.
Суперечка заради істини
Учасники цієї суперечки можуть дотримуватися різних поглядів, проте їх об'єднує спільна мета - встановити й обґрунтувати істинність того чи іншого положення або системи думок. Вони керуються принципом "істина понад усе".
У суперечці заради істини до аргументів опонента ставляться з такою ж увагою, як і до власних, фактично ведеться спільна копітка праця по встановленню істинності відповідних положень. Вона може вестися лише між людьми, компетентними у відповідній галузі знань і зацікавленими у встановленні істини.
Суперечка заради переконання
Розпочинаючи суперечку цього типу, пропонент ставить за мету нав'язати свої переконання (або ідеї своєї політичної партії, релігійної чи іншої організації) іншим людям. При цьому його не хвилюють (чи мало хвилюють) проблема істини та права кожної людини мати свої погляди. Такі суперечки в нашу епоху лише зрідка мають приватний характер: пропонент, як правило, виконує роль пропагандиста ідей відповідних організацій. Є серед них ентузіасти, але більшість виконує цю "роботу" з певним інтересом.
Вивчаючи історію світових релігій та політичних партій, їх розколів та ревізій, поряд з об'єктивними чинниками неважко виявити й суб'єктивні. Вольові, ініціативні, амбіційні особи, прагнучи завоювати собі місце в історії людства, вдавалися до специфічних тлумачень релігійних і політичних учень, їх засад, принципів, догм. Результатом цієї діяльності є численні релігійні конфесії та секти, представники яких, як це не парадоксально, більше "воюють" зі своїми одновірцями, ніж з іновірцями.
Подібне можна сказати й про стосунки політичних партій, які сповідують одне і те саме політичне вчення, але по-різному його інтерпретують. Згадаймо про ставлення керівництва КПРС до соціал-демократичних партій або проаналізуймо стосунки сучасної Прогресивної соціалістичної партії з Комуністичною та Соціалістичною партіями України.
Не заперечуючи моменту об'єктивної необхідності в подібних процесах диференціації поглядів, не можна не помічати, що наслідком її є дестабілізація суспільства, чвари, а то й війни. Треба пам'ятати про те, що нерідко нав'язують погляди люди, які фактично не поділяють їх, хоч і приховують цю істину від оточення, керуючись корисливими мотивами.
Беручи до уваги все це, людство і кожне суспільство зокрема повинні захистити своїх громадян від войовничого фідеїзму, войовничого атеїзму, войовничого шовінізму, войовничого націоналізму, тобто будь-якого радикалізму, і забезпечити кожній людині право жити своїм розумом, згідно зі своєю совістю.
Суперечка заради перемоги (еристична суперечка) 1
Метою цього виду суперечки є перемога над супротивником за будь-яку ціну. При цьому, щоб "взяти гору" над супротивником, вдаються до будь-яких методів, навіть тих, які суперечать вимогам законів логіки та норм моралі.
Еристика (грєц. eris - суперечка) - мистецтво ведення суперечки, тобто вміння переконувати інших в істинності висловлюваних поглядів і необхідності жити й діяти згідно з певними традиціями та нормами моралі.
Великого поширення набула в період розквіту Давньої Греції, але поступово виродилась і перетворилася на вчення, основною метою якого стало навчання того, як виграти суперечку за будь-яку ціну, не гребуючи ніякими засобами. До речі, ще в ті далекі часи виникли перші сумніви в цінності суперечки як форми спілкування.
Суперечка заради суперечки
Учасники її знаходять насолоду в самому процесі протиставлення протилежних думок, пошукові переконливих аргументів, побудові відповідних міркувань з метою обґрунтування проголошених положень чи спростування думок опонента. Вони не цікавляться висновками, до яких доходять, і цінують над усе сам стан перебування в суперечці.
З точки зору потрібності чи непотрібності суперечки, цей її різновид є найвразливіпіим. Проте, як своєрідна "гімнастика мислення", "гра інтелекту", суперечка заради суперечки готує людину до життя, зокрема до тих ситуацій, коли доводиться захищати свої погляди і спростовувати хибні думки, які нам нерідко нав'язують у процесі спілкування.
За іншою системою поділу, скажімо, за способом їх ведення, суперечки можна поділити на усні й письмові, а за кількістю осіб, які беруть участь у суперечці, - на суперечку-монолог (внутрішня суперечка, суперечка людини самої з собою), суперечку-діалог (суперечка між двома особами) і суперечку-полілог (суперечка між кількома особами).
Внутрішня суперечка
Супротивники суперечки не можуть ігнорувати тієї істини, що становлення особистості в кінцевому підсумку є результатом внутрішньої духовної боротьби, суперечки із собою. Яким би сильним і всеохоплюючим не був вплив зовнішніх сил на людину (її погляди, мораль, естетичні смаки), поки ці сили не одержать відгуку в її свідомості, не трансформуються у внутрішні чинники саморозвитку, до тих пір вони не можуть відігравати істотної ролі в житті людини, особливо якщо вона непересічна.
Необхідною рисою творчої особистості є критичне ставлення до пропонованих їй думок, до дійсності, насамперед - самокритичність. Остання виявляється в здатності людини час від часу піддавати сумніву свій спосіб життя, знання, що потрапили до її свідомості, і навіть свої ідеали. Ця здатність вельми не проста, оскільки перед людиною світ виступає як пізнаний. Тому ми вважаємо дійсним світом те, що закріплено в нашій свідомості. І вище цього (суто психологічно) не можемо піднятися. Те, що представлено в нашій свідомості, для нас існує, а все інше - ні. Те, що з якихось причин викликає у нас почуття симпатії чи любові, вважається позитивним, а все інше - індиферентним (байдужим) чи негативним.
Критичне ставлення до своїх поглядів може ґрунтуватися і на стихійних чинниках. Та особливої ефективності воно набуває, якщо усвідомити, що реальний світ значно багатший, глибший і різноманітніший, ніж нам здається. Такий підхід змушує нас бути самокритичними, рахуватися з поглядами інших людей, бути толерантними (терпимими). Якою б перекрученою не була картина світу в свідомості людини, але все-таки щось у ній представлено адекватніше, ніж у свідомості інших людей. Тому думки кожної людини заслуговують на увагу.
Толерантність не передбачає відмови від критичності, від своїх поглядів. Вона дає змогу постійно звіряти свою картину світу з аналогічними картинами інших людей, практикою, об'єктивною дійсністю і вносити відповідні корективи.
"... Для того щоб удосконалити розум, потрібно більше розмірковувати, ніж заучувати" (Р. Декарт). А розмірковувати - це зіставляти протилежні думки, вести внутрішній діалог, своєрідну суперечку з собою. "Неправильне знання гірше, ніж незнання" (А. Дис-тервег). Тому відмова від хибних думок є необхідним моментом пізнання. Така відмова, як правило, супроводжується "роздвоєнням" людини на два "я". Одне "я" звиклося зі старими думками, не хоче відмовлятися від них, навіть якщо вони недостовірні. А інше "я", пам'ятаючи про недосконалість нашої картини світу, прагне виявити хибні думки і позбутися їх. За цієї ситуації виникає внутрішня суперечка.
Людині часто доводиться духовно "роздвоюватися" і вести внутрішню суперечку при вирішенні економічних, політичних та інших питань. Та найбільшого напруження набуває боротьба того її "я", яке називають сумлінням (совістю), з тим "я", що виконує роль апологета (некритично настроєного захисника) реальної життєдіяльності людини, її прагматичних інтересів.
Про могутність сумління писав Цицерон. А Кант, враховуючи силу сумління, надавав йому статусу закону, який живе в кожному з нас. Сумління, на його думку, виявляється в звірянні наших вчинків з цим законом.
Щоб самостимулювати своє життя, людина змушена постійно давати оцінку своїй реальній життєдіяльності та життєвим планам. Те її "я", яке умовно було назване апологетом, не здатне винести об'єктивної самооцінки, схильне ЇЇ завищувати. Та проти цієї оцінки виступає сумління цієї ж людини, яка орієнтується на високі загальнолюдські критерії. Тому Кант і назвав сумління законом, характерними рисами якого є загальність і необхідність.
Почується висока самооцінка з боку "апологета" - "і не збагнуть, чому і як проснеться совісті черв'як" (Д. Чосер), і розпочнеться внутрішня суперечка. Переможе сумління - відбувається подальший духовний розвиток людини. Зазнає воно поразки - і наслідком цього є її духовний застій чи й деградація, оскільки вона поступово звикає до вчинків, які суперечать вимогам сумління. "... Люди, - писав Вольтер, - ніколи не переживають докори сумління від вчинків, які стали у них звичаями".
Якими тільки характеристиками не наділяють сумління! Так, Квінтіліан називав сумління "тисячами свідків", а О. Герцен - "інквізитором" ("... нещаднішого інквізитора немає, як совість"). "Муки сумління, - за словами А. Сміта, - найжахливіше почуття, що відвідує серце людини". Та найважливіше те, що сумління стоїть на варті людини; воно - надійний її вартовий. Коли Біаса запитали, що в житті менше всього викликає небезпеку, він сказав: "Праве сумління".
I варіант
I рівень (кожна правильна відповідь 0.5
балів)
1. Риторика -
це:
А відповідь, заперечення,
зауваження одного з учасників діалогу іншому;
Б наука про правильну
вимову та наголошення слів;
В наука і
мистецтво переконувати співрозмовників;
Г емоційне ствердження
або заперечення якогось факту.
2. Батьківщиною
красномовства вважають:
А Давній Єгипет;
Б Давній Китай;
В античну
Грецію;
Г Давній Рим.
3. Обмін інформацією,
передача її однією людиною іншій це - :
А
Уміння слухати;
Б Культура мовлення;
В
Спілкування;
Г Доброзичливість.
4. Дайте
визначення поняттю етикет:
А Манера поведінки;
Б Відчуття міри,
перевищивши яке, можна образити людину;
В стриманість в оцінці
своїх чеснот, знань і становища в суспільстві;
Г здатність скоювати
безкорисливі вчинки, не допускати приниження заради матеріальної або іншої
вигоди.
5. Тема виступу
- це:
А основний
шлях, завдяки якому через мовлення інформація доходить до слухача;
Б роз’яснення,
тлумачення, інтерпретація подій та фактів;
В основна галузь роздумів
оратора, у межах якої він добирає явища та факти, що розглядаються у виступі;
Г уміння оратора виступати
без підготовки.
6. План лекції
- це:
А повний письмовий виклад
змісту виступу;
Б слова та звороти, які
означають поняття та явища певної галузі знання;
В
узагальнювальні думки, що мають лаконічну, відточену мовну форму;
Г послідовність і взаємозв’язок
тематичних частин виступу, зафіксований у вигляді переліку ключових понять або
суджень.
7. Ясність
мовлення - це:
А насиченість виступу
новими фактами, актуальними проблемами;
Б смислова
прозорість виступу, що забезпечує його зрозумілість, доступність у засвоєнні
слухачами;
В якість мовлення, що
відбиває здатність оратора спонукати слухачів до творчої діяльності;
Г якість мовлення, яка
полягає в його мелодійності, плавності, інтонаційній виразності.
8. Конференція -
це
А Найбільш загальний вид і очевидно
відноситься до не сфокусованої розмови, без певної мети і в якій всі учасники
мають рівні права говорити;
Б Дискусія з метою: потрібно вирішити якесь питання і всі учасники мають
рівні права говорити, але в цьому випадку досягається певне рішення;
В Переговори щодо незгоди; мета – досягти владнання незгоди, всі учасники
діляться на дві сторони, які протистоять одна одній;
Г. Переговори через незгоду, пов’язану із образою.
II рівень (кожна правильна відповідь 1 бал)
1 Чи згодні ви з тим, що риторика – це наука
успіху та мистецтво реалізації мовної особистості?
2 Які особливості
голосу оратора?
3 Які етапи
підготовки виступу ви знаєте?
4 Які
ораторські прийоми застосовуються на різних етапах виступу?
5 Які типи
мовної комунікації ви знаєте?
III рівень (3 бали)
1. Які відомі вам професії потребують
комунікабельності? Чи потребує комунікабельності ваша професія?
II варіант
I рівень (кожна правильна відповідь 0.5 балів)
1. Образність
мовлення оратора — це:
А ясність, точність,
логічна переконливість публічного виступу;
Б уміння говорити ясно,
без ускладнень, надуманих образів і туманних зворотів;
В наявність
у виступі живих картин, які дають змогу не лише осмислювати почуте, а ніби сприймати
його всіма почуттями - бачити, чути тощо;
Г якість виступу, що
відбиває здатність оратора розглядати конкретні факти і явища, давати їм чіткі
наукові та політичні оцінки.
2. Лаконічність
мовлення відбиває:
А словниковий запас
оратора;
Б нормативність,
літературність мовлення оратора;
В здатність
оратора говорити стисло, залишаючись максимально зрозумілим;
Г емоційність,
натхненність і піднесеність мовлення.
3. Темп виступу - це:
А Швидкість
вимовляння звуків, складів за певний проміжок часу;
Б Правильно вимовляти
звуки та робити наголос у словах;
В Спільна розумова
діяльність оратора і слухачів;
Г Засіб усного мовлення, що
полягає у вираженні його мелодики, гучності, темпу, наголосів і пауз.
4. Основні
думки виступу потрібно повторювати:
А завжди тими самими
словами;
Б щоразу варіюючи їхнє
мовне оформлення;
В пропонуючи слухачам
повторити їх хором;
Г
пропонуючи слухачам їх записати.
5. Установіть
відповідність між термінами та поясненнями.
|
1 Демонстрація 2 Аргумент 3 Теза 4 Аксіома |
3.А Думка чи положення,
яке треба довести 1.Б Форма логічного
зв’язку між доведенням і положенням 2. В Доцільний добір та
ефективне використання системи мовних засобів з певною метою, у конкретних
умовах спілкування 4 Г Думка чи положення,
істинність яких вже доведена чи перевірена |
6. Мовленнєва комунікація
це -
А Зумовлені стратегією мовленнєві кроки, що
в сукупності дають змогу досягти головної комунікативної мети;
Б Процес спілкування за допомогою
мови;
В Головна лінія мовленнєвої поведінки в межах конкретної комунікативної
події, що визначається загальною метою комунікації, ситуативним контекстом і
уявленнями про адресата;
Г Цілеспрямована мовленнєва дія.
7. Кульмінація
публічного виступу - це:
А Частина виступу,
спеціально відпрацьована оратором лексично, стилістично тощо;
Б Спосіб закінчення
виступу, коли кожна наступна фраза емоційно підсилює попередню;
В частина виступу, яка
полягає у роз’ясненні, витлумаченні подій та фактів;
Г Розвивання,
металізування, поглиблення раніше висловлених оратором думок.
8. Позов - це
А Найбільш загальний вид і очевидно
відноситься до не сфокусованої розмови, без певної мети і в якій всі учасники
мають рівні права говорити;
Б Дискусія з метою: потрібно вирішити якесь питання і всі учасники мають
рівні права говорити, але в цьому випадку досягається певне рішення;
В Переговори щодо незгоди; мета – досягти владнання незгоди, всі учасники
діляться на дві сторони, які протистоять одна одній;
Г. Переговори через незгоду, пов’язану із образою.
II рівень (кожна правильна відповідь 1 бал)
1 Де в сучасному світі необхідні знання законів
і секретів риторики?
2 Які
прийоми оратор може застосувати для підтримання контакту з аудиторією?
3 Які вимоги ставляться до виступу?
4 Які види
слухання ви знаєте?
5 Які ви
знаєте види мовленнєвої події?
III рівень (3 бали)
1. Чи потрібно бути комунікабельним у сучасному
світі? Чи потребує комунікабельності ваша професія?
Коментарі
Дописати коментар