Тема : Іван Франко . Письменник, учений, громадський діяч. Поетична збірка «Зів’яле листя», загальне уявлення про її композицію. «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені...» Місце любовної теми у творчості І.Франка.
1. На основі
прочитаних поезій і почутого заповнити таблицю
|
«Безмежнеє
поле в сніжному завою» |
«Ой ти,
дівчино» |
«Чого являєшся
мені у сні?» |
|
|
Тема |
|||
|
Ідея |
|||
|
Художні
засоби |
2. Вивчити напам’ять
поезію «Чого являєшся мені у сні?».
3. Зробити
ідейно-художній аналіз поезії «Чого являєшся мені у сні?».
4. Підготувати висловлювання на тему «»Зів’яле листя” в серці і у пам’яті поета».
ПОЕТИЧНА ЗБІРКА «ЗІВ’ЯЛЕ ЛИСТЯ»: «БЕЗМЕЖНЕЄ ПОЛЕ», «ОЙ ТИ, ДІВЧИНО, З ГОРІХА ЗЕРНЯ», «ЧОГО ЯВЛЯЄШСЯ МЕНІ У СНІ?». МІСЦЕ ЛЮБОВНОЇ ТЕМИ У ТВОРЧОСТІ І. ФРАНКА
Загальна
характеристика поетичної збірки
Збірку «Зів’яле листя»
з підзаголовком «лірична драма» Іван Франко створював протягом десяти років
(1886–1896). Вона складається з трьох частин (так званих жмутків), у яких
розкривається глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана важкими
обставинами громадського та особистого життя, зокрема неподіленим коханням,
звідки й назва збірки «Зів’яле листя» як художній образ втрачених надій,
задавленого в душі великого почуття.
Недаремно Франко дав
збірці підзаголовок «Лірична драма». Три «жмутки» — це три події, зміст яких —
життя, нещасливе кохання ліричного героя. Конфлікт дуже напружений: адже тричі
йому «являється любов», і втретє він зайшов так далеко, що зневірився в усьому,
прокляв життя й поклав йому край.
Не слід ототожнювати
ліричного героя поезій із автором. Автобіографічні мотиви посідають у збірці
чемне місце, але це не означає, що її героєм слід бачити самого поета. Митець
має право на певні художні узагальнення, домисел. Душа ліричного героя
«Зів’ялого листя» ніжна, але безвольна.
Любовна, інтимна
лірика збірки вражає своєю силою і глибиною («Чого являєшся мені у сні», «Якби
знав я чари, що спиняють хмари», «Як почуєш вночі край свого вікна» та ін.).
І. Франко підкреслює
зв’язок своєї поезії з народною творчістю, в якій він черпає натхнення. До
таких творів належать передусім написані в стилі народних пісень поезії
«Зелений явір, зелений явір», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона
калино, чого в лузі гнешся», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю мій, жалю»,
«Оце тая стежечка» та ін.
В одному з віршів, уособлюючи
народну пісню в журливих звуках сопілки, що чарують його серце, поет говорить:
… І стиха до строю
сопілки
Поплив із народним до спілки
Мій спів.
(«Полудне. Широкеє поле безлюдне»)
Велика кількість
поезій «Зів’ялого листя» написана на зразок народних пісень. Видатний
український композитор М. Лисенко звертався до поезії цієї збірки й поклав на
музику деякі з них.
О. Корнійчук у статті
«Великий Каменяр» зазначає, що «ліричні вірші Франка з циклу «Зів’яле листя»
стоять на рівні шедеврів світової поезії».
Вірш «Ой ти, дівчино,
з горіха зерня» входить у збірку «Зів’яле листя». Поет, створюючи поетичний
образ коханої, захоплюється її красою, проте, як і в народній традиції,
протиставляє ніжній дівочій вроді запальний характер: «серденько — колюче
терня», «слово остре, як бритва».
Ліричний герой
проголошує свою приреченість вічно любити байдужу до нього дівчину. І вічно
страждати від цього.
Душевна щирість та
справжня любов чоловіка проявляються повною мірою у відсутності будь-якого
осуду поведінки коханої. Образ горіхового зерня є не лише оригінальним, але й
надзвичайно ємним: він викликає зорові, дотикові асоціації в читачів. Поезія
покладена на музику композитором А. Кос-Анатольським.
Виразне читання поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»
Іван ФРАНКО
* * *
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
Чом твої устонька — тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
І чом твій усміх — для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе кидаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
Ой, ти дівчино з горіха зерня"
3. «Чого являєшся мені
у сні?»
Провідною темою вірша
«Чого являєшся мені у сні?» стає декадентський настрій занепаду, руйнування
раціонального щасливого світу ліричного героя, нещасливого, нездійсненного
кохання.
У вірші змальовано
складний внутрішній світ закоханої безнадійно людини, де спогади про зародження
кохання, його руйнацію приходять до ліричного героя уві сні. Поет висловлює
найщиріші, найглибші почуття, звіряючи своє кохання тій гордій і неприступній,
від якої не чекає на взаємність.
Схвильованість,
переживання ліричного героя відтворені змінним ритмом поезії, який утворюється
чергуванням різноскладових рядків: від двоскладових до дев’ятискладових.
Завершується ця поезія ліричним зверненням до своєї зіроньки коханої з
проханням з’являтися хоч уві сні, дарувати радість і оживляти його стомлене
серце.
Виразне читання поезії «Чого являєшся мені у сні?»
Іван ФРАНКО
* * *
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!
4. «Безмежнеє поле в
сніжному завою»
(Слухання пісні в
аудіозаписі)
Франкові душевні муки
формально вписувалися в контекст тогочасних кризових явищ, душевного розладу
європейської поезії, що на них відбилися тотальні переживання епохи згасання
культури як сутності людського життя, та в них промовляло передусім глибоке
чисте серце сина України, яке сприймало всі болі людські й несло в собі пломінь
світла й волі до життя. Вслухаймося в його поетичний шедевр, який став народною
піснею «Безмежнеє поле в сніжному завою».
Виразне читання поезії «Безмежнеє поле в сніжному завою»
Іван ФРАНКО
* * *
Безмежнеє поле в сніжному завою,
Ох, дай мені обширу й волі!
Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною
І в серці нестерпнії болі.
Неси ж мене, коню, по чистому полю,
Як вихор, що тутка гуляє,
А чень, утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.
Коментарі
Дописати коментар