Мистецтво Київської Русі. Зародження і розвиток держави. Християнізація - рушій нового культурного процесу, її суспільно-політичні і культурні наслідки.
Домашнє завдання :
1. Опрацювати конспект письмово
2. Дати письмові відповіді на запитання:
Літописець нараховує близько п’ятнадцяти східнослов’янських племінних об’єднань. Найбільшими з них були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни – на річці Десна, в’ятичі – на Оці, на заході від полян – дреговичі і деревляни. По течії річки Західний Буг лежали землі волинян і дулібів.
На північному заході сусідами східних слов’ян були варяги (племена балтів і норманів), на сході й півдні – кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими у східних слов’ян часто виникали зіткнення за контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу. Саме з розвитком торгівлі зв’язував початок держави відомий український історик М. Грушевський: торговельні каравани потребували збройної охорони від напасників на суходільному шляху та на Дніпрі, а дати таку охорону могла тільки певна організація.
Територія сучасної України протягом VII-VIII ст. була рідною землею для сімох східнослов’янських племен:
- полян,
- деревлян,
- сіверян,
- волинян,
- білих хорватів,
- уличів,
- тиверців.
Перераховані в літописі племена являли собою територіально-політичні об’єднання – союзи племен. Ці союзи племен літописець називає княжіннями.
На кінець XII ст. нові політичні центри посилились і відокремились настільки, що можна вести мову про чотири групи земель, всередині яких існували особливо тісні економічні й політичні взаємини:
- 1. Київська, Чернігівська і Сіверська;
- 2. Галицька і Волинська;
- 3. Новгородська, Псковська, Смоленська, Полоцька і Вітебська;
- 4. Ростово-Суздальська, Рязанська, Устюзька, Муромська.
Вони були своєрідними зародками держав, в них лише складався примітивний апарат влади, а спадкоємна знать, очолювана князем, ще не відокремилася в окрему соціальну групу.
Верховним органом племінного самоуправління княжінь слугувало віче. Подальший розвиток родоплемінної організації обумовлював появу спочатку виборної, а пізніше спадкової князівської влади, що була вищим виконавчим органом племінного управління.
На становлення Київської держави вплинула політична самоорганізація племінних об'єднань та проникнення в Східну Європу вихідців із Скандинавії (варягів). Вони свого часу проклали знаменитий торговельний шлях «із варягів у греки». Це траса між Чорним та Балтійським морями. Вона починалася на Скандинавському півострові і закінчувалася в Константинополі (Візантії).
Першим київським князем вважають Аскольда (860-882)
Назва «Київська Русь» походить від словосполучення «Руська земля».
У 860 р. князь Аскольд здійснив похід на Константинополь та уклав перший відомий договір між Руссю та Візантією.
Окрім Києва, сильний центр влади сформувався також у місті Новгород — найбільшому торговому центрі далеко на півночі землі русів. Певний час там княжив Рюрик, а після його смерті залишився малолітній син Ігор та назва цілої династії — Рюриковичі.
У 907 та 911 роках Олег здійснив кілька вдалих походів на Візантію та уклав вигідні торгові договори, що надавали суттєві пільги руським купцям.
Після смерті Олега, князем київським став Ігор (912-944). Він активно продовжував справу централізації держави, приєднав території уличів і древлян. У 941 р. Ігор здійснив невдалий похід на Константинополь. Флот князя було розбито вщент «грецьким вогнем».
У 944 р. відбувся ще один похід на Константинополь. Візантія запропонувала мир та було підписано русько-візантійську угоду, менш вигідну ніж за часів Олега.
Князя Ігоря вбили деревляни під час збору данини.
Княгиня Ольга (944-964) — дружина Ігоря та мати Святослава. Вона стала регентом при своєму синові. Перш ніж переходити до реформ, княгиня помстилася древлянам за смерть чоловіка та хитрощами спалила дерев'яне місто.
За час свого правління Ольга здійснила податкову та адміністративну реформи: внормувала розмір данини та запровадила погости (місця, куди підкорені племена мали звозити данину самостійно).
У зовнішній політиці княгиня вирішила діяти дипломатично. Ольга особисто очолила посольство русів до Константинополя, де зуміла повернути вигідні умови торгових договорів. Вона встановила дипломатичний мир з Константинополем та прийняла християнство. А також налагодила дипломатичні стосунки з німецьким імператором та Папою Римським.
Останнім вікінгом на престолі став Святослав (964-972), син Ігоря і Ольги. Святослав виріс переконаним язичником, і єдиною справою, гідною князя, вважав війну.
Він переміг Хозарський каганат, в'ятичів, ясів і касогів. Воював з Візантією за Болгарію та помер від рук кочових племен — печенігів. Святослав розділив Русь між трьома синами: Ярополком, Олегом та Володимиром.
Володимир Великий (980-1015) — новгородський та київський князь .
Релігійна реформа:
988 р. — запровадив християнство на Русі, яке:
1) відкривало для Русі політичну арену Європи;
2 дозволяло встановити союз із Візантією;
3) укріплювало князівську владу.
Першим митрополитом київським став Іларіон (990-1088)
Адміністративна реформа:
замість племінної знаті він посадив у всі великі міста своїх намісників, а потім і численних синів.
Військова реформа:
роздавав прикордонні землі вірним прихильникам, в обмін на службу й організацію оборони володінь.
Ще за життя Князь розділив Русь між синами. Це спричинило міжусобиці, які тривали з 1015-1019 рр.
Серед інших досягнень Володимира Великого — карбована монета златник та Десятинна церква.
Ярослав Мудрий (1019-1054) — князь київський. До 1036 р. Ярослав правив разом з братом Мстиславом, а потім почав активно реформувати Русь.
Ярослав Мудрий приєднав Поросся і раніше втрачені землі, що належали Польщі. У 1036 році остаточно розгромив печенігів. Межі самого Києва за Ярослава почали суттєво розростатися. Не дивно, що період до смерті князя у 1054 році вважають добою розквіту Русі.
Князь запровадив «Руську правду» — перший збірник законів. Збудував Софійський собор і Золоті ворота. Ймовірно, при Софійському соборі діяла бібліотека та школа, де навчали дітей знаті. Було засновано Києво-Печерський монастир.
Ярослава називали «тестем Європи», адже він застосовував шлюбну дипломатію — одружував дочок і синів з європейськими правителями.
Після смерті Ярослава до влади прийшли його сини. Ізяслав, Святослав і Всеволод (їх називають Ярославичами) правили спільно з 1054 по 1113. Однак, постійні конфлікти та міжусобиці зумовили громадянську війну.
Тріумвірат і паравління Мономаха
Володимир Мономах — князь переяславський, а згодом і київський.
Через навали нових ворогів зі степу — половців, а також постійні міжусобиці між князями в 1097 р. Володимир Мономах скликав Любецький з'їзд князів (снем).
Вони домовилися:
- припинити міжусобиці і об'єднатися для боротьби проти половців
- про новий принцип спадкування престолу — вотчинний.
Держава перетворилася на конфедерацію частково незалежних держав.
Володимир Мономах княжив з 12 років. І воював з половцями, з якими мав більше 80 битв. У 1113 році кияни самі запросили його на престол. Він відновив централізовану монархію на Русі та проводив активну зовнішню політику. Це на деякий час зупинило розпад Київської держави, однак ненадовго.
Після смерті Володимира на українських землях сформувалося п'ять основних князівств: Київське, Чернігівське, Переяславське, Волинське і Галицьке.
Ярослав Осмомисл (1153-1187) — князь галицький . Створив могутню державу. З усіма дружив. Ходив проти половців. Розбудовував міста. І ще трішки важливих фактів та дат із культури Київської Русі
Аліпій (1050 -1114) — перше відоме з літопису ім'я староруського художника іконопису, один з авторів Києво-Печерського патерика.
1056 - 1057 р. — створення Остромирового Євангелія 1113 р. — укладення Повісті минулих літ, авторства літописця Нестора. 1187 р. — перша згадка назви «Україна» у письмових джерелах, створення «Слова о полку Ігоревім». Рушієм нового культурного процесу стала християнізація Русі. Головні причини хрещення Русі – соціальнополітичні. В кінці X ст. виникла потреба в загальновизнаній ідеології. А в той час нею моглабути лише релігія. Така ідеологія мала б сприяти об’єднанню та консолідації східних слов’янських племен у одній державі і розвитку її політичних, торговельних і культурних відносин з християнськими державами.Релігія є несучим елементом будьякої культури. Це не просто віра в надприродне або система обрядів, це – спосіб життя, певна система ідей, вірувань, уявлень про людину, її місце у світі.
Язичницька релігія стала на перешкоді як внутрішній, так і зовнішнійполітиці Київської Русі. Князь Володимир намагався реформувати
багатобожне язичництво, перетворити його в єдинобожне з культом
єдиного, верховного бога держави Перуна. Визначною подією в ду
ховному житті Русі стала побудова в Києві в 980 р. нового язичниць
кого храму, святилища.
Але
реформація язичництва, спроба Володимира поставити язичницьку
релігію на службу державі (перша релігійна реформа Володимира в
980 р.) не дала бажаних наслідків. Вона не сприяла державному бу
дівництву, розвиткові писемності та культури, налагодженню зв’язків
з християнськими країнами. Пантеон з шести богів не перетворив
Київ на єдиний ідеологічний центр язичницької Русі.
Коментарі
Дописати коментар