Тема:
|
Риторичніфігури (антитеза, градація, повторення,
риторичнезапитання, звернення, порівняння). Домашнє завдання: 1. Опрацювати лекцію в конспект. Параграф 6-7, ст 19-23 Записати всі засоби мовного вираження із прикладами. Вивчити 2.Впр. 7 ст 22. Виконати тільки першу частину. 3. слова з наголосом в конспект ст.22 Культура слова. Знати їх написання. kisskac2107@gmail.com I.
Риторичні (стилістичні) фігури: 1. Анафора (або єдинопочаток): а) Встань, Встань, орачу! Вже прогули
вітри, Проскрипів мороз, вже пройшла
зима..! Встань, орачу, встань! Сій в щасливий час золоте
зерно..!
(І.Франко. “Гріє сонечко” із циклу “Веснянки”) б) Сім літер, що палають в слові
“Україна”, Сім літер, що вогнем лягли на
Монпарнас, І сім зрадливих куль на вулиці
Расіна – Призначення, мементо і святий наказ.
(Н.Лівицька-Холодна. “Сім літер...”) 2. Епіфора (повторення
однакових слів, виразів, звукосполучень у кінці речень, рядків чи строф):
Душно і хмарно, Важко бурливий час!
Чи гинуть марно, Щоб світ не знав о нас? Йти в небезпечний
бій Чи гнутись плазом? Друже сердечний
мій, Ходімо разом!
Щастя не ждімо, Щастя не де, а в
нас! К сонцю спішімо, Хоч його промінь
згас, - Вдень буде знов
ясніть В правди і волі
світ Ходімо разом!
(І.Франко. І.Корженкові. Із циклу “Знайомим і незнайомим”) 3. Паралелізм (паралельне зображення двох (і більше) явищ у схожих синтаксичних конструкціях):
а) Вітре теплий, брате мій, Чи твоя се мова? Чи на гірці світляній Так шумить діброва? Травко, чи се, може, ти Втішно так
шептала, Що з-під криги мертвоти Знов на світло встала? Чи се, може, шемріт твій, Річко, срібна ленто, Змив мій смуток і застій? Vivere memento!
(І.Франко. “Vivere memento!” – “Пам’ятай, що живеш!”)
б) …То
не сива зозуля кувала, Не дрібна птиця щебетала, Не у борі сосна шуміла, - То бідна вдова У своєму дому З своїми дітьми гомоніла... (Народна дума)
в) На небі сонце – серед нив я. (М.Коцюбинський)
4. Антитеза (протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, почуттів, думок, людських характерів):
а) Трудно навіть розказати, Що за лихо стало в краю, - Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався, мов у раю... Пан гуляв у себе в замку, У ярмі стогнали люди, І здавалось, що довіку Все така неволя буде... “В мужика землянка вогка, В пана хата на помості; Що ж, недарма люди кажуть, Що в панів біліші кості! У мужички руки чорні, В пані рученька тендітна; Що ж, недарма люди кажуть, Що в панів і кров блакитна..!”
(Леся Українка. Поема “Давня казка”)
б) Бо твій патріотизм Празнична одежина, А мій – то труд важкий, Гарячка невдержима.
(І.Франко)
5. Градація (нанизування виразів з усе зростаючим чи спадаючим значенням):
а) Отак, куме, і наш лях З русином мудрує: Тут настопче, там уріже, Ніде не дарує. Тут притлумить, припече, Заплює, зогидить. Та ще й злий, що з тої праці Та добра не видить. “А най, - каже, - тую Русь Трясця покоцюбить – І б’ю її, й печу її, Й ще мене не любить!”
(І.Франко. “Майстер Свирид”) б) ...Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають... ...а сина кують, Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! – в військо оддають! (Т.Шевченко. Поема “Сон”)
6. Інверсія (незвичайне розміщення слів у реченні з метою виділення найбільш значущого слова; перевертання, переставлення. Звичайно підмет стоїть перед присудком, означення – перед означуваним словом і т.д. Коли переставляється слово з його звичайного місця на інше, воно стає більш помітним, підкреслюється його значення і звучання в контексті): а) Гріє сонечко! Усміхається небо яснеє, Дзвонить пісню жайвороночок, Затонувши десь в бездні-глубіні Кришталевого океану... (І.Франко. “Гріє сонечко”, з циклу “Веснянки”) б) Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла хутко, мов сто крила, За нею вслід співучії пташки! (Леся Українка. “Давня весна”) 7. Еліпсис (пропуск у реченні слова чи словосполучення, зрозумілого з контексту):
У час світань погожих – світанкова І вечорова – вечором. В жнива – Вона зоветься зерниця, житянка, У темну ніч – стожарниця вона, Над росами – то росянка, ясиня, Провісниця, віщунка – у біді, В людськім коханні – вірниця... (А.Малишко)
8. Риторичне звертання (це підкреслене звертання до кого-небудь або чого-небудь): Палій: Січовики! За кого люто
Ви кров братерськую ллєте?.. Як сміли Бога ви забути, Кому народ продаєте?!. Ви ж не перевертні, а люди! Сини мої! Чи ви зі мною?
Січовики: З тобою, батьку, ми з тобою! Змії ми голову зсічем! (В. Сосюра. Поема “Мазепа”) 9. Риторичне запитання (це запитання, яке ставиться не для того, щоб одержати відповідь, а для того, щоб привернути увагу слухача): а) Хто б то задурно своє віддавав? Їх би послухав – нічого б не мав, Сам би, зігнувшись до бруку, Мусив простягувать руку. (М.Рильський. “Страйколам”) б) Хто може випити Дніпро, Хто властен виплескати море, Хто наше злото-серебро Плугами кривди переоре, Хто серця чистого добро Злобою чорною поборе? (М.Рильський. “Слово про рідну матір”) 10. Повтор (сприяє запам’ятовуванню основної думки, підвищує переконливість промови): А) асонанс (повторення однакових голосних; наприклад, а, о):
Вітер в гаї нагинає Лозу і тополю, Лама дуба, котить полем Перекотиполе. Так і доля: того лама, Того нагинає; . Мене котить, а де спинить, І сама не знає...
(Т.Шевченко. “Мар’яна-черниця”) Б) алітерація (повторення однакових приголосних, наприклад, р):
а) Страшний суд Ляхи в Україну несуть – І заридають чорні гори. (Т.Шевченко.Поема“Гайдамаки”) б) Недорізаним звіром вітер Проридає в страшний простор. (Є.Маланюк)
В) найпростіша поетична фігура – повторення певних слів, що збільшує їх значення в контексті, посилює їх емоційний вплив: Гомоніла Україна, Довго гомоніла, Довго, довго кров степами Текла-червоніла. (Т.Шевченко. Поема “Гайдамаки”)
11. Перехрещення (перехресне розташування чотирьох членів речення, що увиразнює вислів): а) Ці плани легко скласти, але важко виконати. 12. Ланцюжок (це коли зміст однієї ланки думки розгортається, уточнюється, підсилюється наступними): “Кому належить Берлін, тому належить Німеччина, кому належить Німеччина, тому належить Європа”. (Г.Жуков) 13. Гра слів (окраса виступу, завжди подобається слухачам): “Ми хочемо не одержавлення людей, а олюднення держави” (Хеусс) “Ми не боїмося ніяких переговорів, але ми ніколи не вестимемо переговори через страх”. (Д.Кеннеді) 14. Вставка (зауваження, що робиться побіжно, для привернення уваги слухачів): а) І, зарані знаючи рішення бюро, я вклав руку в кишеню піджака, що біля серця. Всі пополотніли... (Думали, що в мене зброя). І, коли я з кишені витяг партквиток, всі раптом і з полегшенням зітхнули. (В.Сосюра. “Третя Рота”) б) Тут уже (з пісні слова не викинеш) в таку спокійну нашу бесіду почали вскакувати, з нашого (признаємось) боку, слова, що їх аж ніяк не можна на папір навести... Нехороші почали слова вскакувати... (Остап Вишня. “Так ми ж народ тьомний”) 15. Передмова (зауваження, фраза щодо подальших намірів промовця): а) Зараз я наведу вам аргументи... б) Ви здивуєтесь, дізнавшись про такі факти... 24. Попередження (формулювання можливих заперечень, висунутих виступаючим тез і їх спростування, що підсилює аргументацію промови). II. Тропи 1. Епітет (художнє означення, що виділяє в зображуваному якусь характерну рису чи ознаку, індивідуалізує та викликає певне ставлення до нього):
а) Мати наша – сивая горлиця. Все до її серденька горнеться: Золота бджола – намистиною, Небо – празниковою хустиною, Сивий дуб – прокуреним прадідом, Білочка – мальованим пряником, Жура-журавель над криницею – Чистою сльозою-водицею, А земля – пшеницею ярою,
А літа – замисленим явором, Що із сорок першого журиться: “Де ж це, молодице, твій суджений?” Місяць –непоколотим золотом, А береза – вранішнім солодом, Хата – ластівками над стріхою, А туман – вдовиною втіхою. Крашанкою – сонечко в миснику... А вона до всіх до них – піснею.
(Б.Олійник. “Мати наша – сивая горлиця”)
б) Найогидніші очі порожні, Найгрізніше мовчить гроза, Найнікчемніші дурні вельможні, Найпідліша брехлива сльоза.
(В. Симоненко)
2. Порівняння (зіставлення двох (і більше) явищ, предметів чи дій, щоб пояснити одне з них за допомогою іншого чи інших): а) Ростуть дуби, купають в небі віти, А навкруги, немов веселі діти, Дубки та липки зводяться рясні... (М.Рильський. “Маркові дуби” – на хуторі І.Карпенка-Карого “Надія” на Кіровоградщині – дуби Марка Кропивницького) б) Як парость виноградної лози, Плекайте мову... ...Немає Мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово – це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. (М.Рильський. “Мова”) в) Яйце розіб’є, білком помаже, На дерев’яну лопату – та в піч, І тріскотітиме іскрами сажа – Мініатюрна зоряна ніч. г) В неділю раненько зозуля кувала, Ой то не зозуля, то рідная мати, Вона проводжала сина у солдати. (Нар. пісня) (В цих рядках – негативне порівняння). 3. Метафора (слово чи словосполучення, що вживається в переносному значенні на основі подібності двох предметів чи явищ в певному відношенні): а) Як перший грім, мов колесо веселе, Прокотиться над лісом весняним І залишить гроза блакитний дим, А по долинах вогку млу простеле; Як хмарки, мов Колумба каравели, На обрії розтануть голубім, - Зітхнуть поля всі подихом одним, Гілля на липах оживе дебеле, Легка бджола за взятком полетить, Трава збагне, що треба зеленіть... (М.Рильський. “Перший грім”) б) Замовкло поле стоголосе В обіймах золотої мли. (М.Рильський) (Метафора замовкло поле є персоніфікацією, оскільки «оживлює» поле. Можна сказати, що в цих рядках автор створює розгорнуту метафору, до складу якої входить і персоніфікація, і епітети (поле стоголосе, золота мла), і яка, у свою чергу, творить поетичний образ поля). в) Моя душа, немов черешня, Понад снігами зацвіла. г) І вся в гірляндах, як індійська жриця, весна ряхтіла в іскорках роси. (Л.Костенко) (Розгорнута метафора) ґ) Давно душа подружена з піснями – І виться б їм над ночами і днями, Але мудріш од співу німота… (О.Стефанович) д) Сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди… (О.Олесь) 4. Метонімія (слово або вираз, що вживається в переносному значенні на основі зовнішнього або внутрішнього зв’язку між двома предметами чи явищами): а) Гримить Дніпро, шумить Сула, Озвались голосом Карпати І клич подільського села В Путивлі сивому чувати. Чи словом зборкати орла? Чи правду кривді подолати? (М. Рильський. “Слово про рідну матір”) б) Прислухайтесь, як океан співає – Народ говорить. (М.Рильський. “Мова”) в) Дивлюсь, ще кволий, у вікно: Як тепло люди метушаться! Мов підкріпляюче вино, По жилах міста ллється праця. (М.Рильський. “Одужання”) 5. Синекдоха (різновид метонімії, утворений перенесенням значення з одного явища на інше за ознакою кількісного співвідношення між ними – найчастіше вживання однини в значенні множини):
а) І в час лихий в бою тяжкому Тут люди слали трудові Привіти Мінську лісовому І зоревінчаній Москві... б) І волю всенародну Конєв Приніс у Прагу в світлий дар. в) Іди ж дорогою одною, Де хижий терен не росте, І трудівницькою рукою Будуй майбутнє золоте...
(М.Рильський. “Прага”)
6. Персоніфікація (вид метафори, полягає у наданні предметам, явищам природи та поняттям властивостей людини, олюднення їх; часто використовують у байках, казках і легендах, де тварини, рослини і неживі предмети, як і люди, мислять, розмовляють, здійснюють певні вчинки; на відміну від уособлення - оживлення): а) ...Як пісні його По-чеському до чехів говорили! (М.Рильський. “Бедржіх Сметана”) б) Проти ворожої навали, Проти німецького ярма Стіною чехи повставали, І правда їх вела сама. (М.Рильський. “Прага”) в) Йде зима й бескидами гуде. г) Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива… І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де вигляда… (Т.Шевченко. «Причинна») 7. Уособлення (різновид метафори – перенесення властивостей живих істот на предмети, явища природи і навіть на абстрактні поняття, оживлення їх): а) Ніч темна людей всіх потомлених скрила під чорні широкії крила. (Леся Українка. “Досвітні огні”) б) “Сон налягає. Кладе маленьку лапу на очі і на лице і шепче до вуха: спи...” (М.Коцюбинський) в) Закохався вітер у дівча русяве, Виніс її із колиби і на хмару поклав. (Д.Павличко.) 8. Алегорія (інше говорю – інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу; в казках про тварин: вовк уособлює жадібність і тупість, лисиця – хитрість і підлабузництво, заєць – боягузтво, осел – упертість і тупість тощо; в байках, притчах, прислів’ях, назвах творів): а) Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – воли - це алегоричний образ селян; воли не ревли б, якби у них були повні ясла; так і селяни: вони не ремствували б, не бунтували б, якби у них була земля, жили щасливо. б) “Каменярі” – це “алегоричний образ громади працівників, що спільною важкою працею ламають скелю для промощення дороги” (Франко, XVI, 1955, 401). в) Лисичка подала у суд таку бумагу: Що бачила вона, як попелястий Віл На панській винниці пив, як мошенник брагу, Їв сіно, і овес, і сіль. (Є.Гребінка.) 9. Гіпербола (перебільшення розміру, сили, значення певного явища, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності) (художнє перебільшення): а) В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло... (Т.Шевченко. “Якби ви знали, паничі”)
б) А сльоз, а крові? Напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми і внуками, втопить В сльозах удов’їх. А дівочих Пролитих тайно серед ночі! А матерніх гарячих сльоз! А батькових, старих, кривавих! Не ріки – море розлилось, Огненне море! (Т. Шевченко. Поема “Кавказ”)
в) Море усмішок. 10. Парадокс (оксюморон) (оксиморон) (несподівана, дивна суперечність; міркування, яке і доводить певне положення, і заперечує його): а) Безсмертен, хто прийшов у світ як первоук, І міццю генія піднісся до вершини... Стократ загинувши, повік він не загине! (М.Рильський. “Два сонети про Горького”) б) А потім – тиша чорна залягла, І жоден звук стозвукової землі Не міг крізь неї променем пробитись. (М.Рильський. “Бедржіх Сметана”) в) Я дуже сміливий: я не боюсь нікого Слабого; За правду битися готов я до загину З-за тину. (В. Cамійленко. “Сміливий чоловік”) г) Палає синім льодом шлях. д) Сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди… (О.Олесь.) 11. Перифраз(а) (називання предмета або явища не прямо, а в формі опису їхніх істотних і характерних рис та ознак): а) Великий Каменяр (це Іван Франко). б) Великий Кобзар (це Тарас Шевченко). в) Не будь тою людиною, що догори щетиною. г) Сатиричний вірш В. Cамійленка “Дума-цяця” є перифразом відомої в народі пісні Д.Банковського “Ґандзя”. ґ) Даремно ти шукаєш молоду – За тебе я вінок її розвив. (Ольшанський звертається до Івана Свічки). д) Чи викинути серп і йти байдикувати, Чи долю проклясти за лютий недорід І до сусід пристать наймитувати За пару постолів і шкварку на обід?
е) Хай тим стане оце за диво, Хто під регіт і плач жоржин Йде косить поетичну ниву, Позичаючи мозку в машин.
(В.Симоненко)
12. Іронія (прихована насмішка, коли про когось чи про щось говориться начебто в позитивному тоні, а мається на увазі протилежне; глузування): Рина. - ...Ой, Улюню! Молю тебе, благаю – закохай! Уля схвильовано: - Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку? - З якого? - Так. - З українського. - Не розумію. Як це? - А так, що тільки з українського. Уля подумала: - Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український. ( М.Куліш. “Мина Мазайло”)      |
Коментарі
Дописати коментар