ПМ - 20 Мистецтво 12 листопада 2020

 Мистецтво далекосхідного культурного регіону. Філософсько-релігійні вчення давнього Китаю: конфунціанство, даосизм, будизм. Архітектура та скульптура Китаю.


Вишукане і технічно досконале мистецтво Далекого Сходу охоплює мистецькі традиції Китаю, Японії, Монголії, В’єтнаму, Камбоджі, Кореї. Воно пройшло тривалий шлях розвитку — самобутній і самодостатній, заснований на мудрих філософських поглядах й унікальних духовних системах самозбереження культурної традиції. Найголовніше в них — зв’язок людини з природою, прагнення самовдосконалення, гармонія людини і світу. Кредо далекосхідних культур: «Спочатку вдосконалюй себе, а потім і світ навколо себе». На Сході все може перетворюватися на мистецтво — витончене й привабливе. Мистецтво Далекого Сходу — це не лише архітектура і музика, танець і живопис, поезія і театр. Мистецтво Далекого Сходу — це і чайні церемонії, і бойові мистецтва, засновані на спостереженнях за рухами диких звірів, і заворожлива «стіна» ієрогліфів, у смисл яких закладено енергію життя. Мандруючи Далеким Сходом, відвідаємо країни, які вплинули на мистецтво своїх найближчих сусідів, а також на культуру Європи і Америки. Безумовно, і в Україні високим є інтерес до мистецьких традицій Китаю та Японії. І він невпинно зростає, адже мистецтво цих країн вражає не лише спадком давніх митців,— воно спрямоване в майбутнє.

Словникова робота (запишіть до словника)

  • Гравюра (від фр. graver — вирізувати) — вид графіки; тиражовані зображення, викопані шляхом друку з рельєфних поверхонь або через трафарет.
  • Ікебана — традиційне японське мистецтво аранжування квітів.
  • Не’цке — мініатюрна японська скульптура, символічна фігурка, що мала прикладне походження, а нині використовується як твір мистецтва, амулет, брелок.
  • Пагода (із сапскр. — священний, з яп., кит. — вежа скарбів) — буддистська чи індуїстська споруда культового призначення.
  • Сувій — смужка паперу, тканини, папірусу, пергаменту, яку намотували па паличку і згортали в трубку; форма давнього рукопису.
  • Амплуа — спеціалізація актора па виконанні схожих ролей, наприклад трагік, комік.
  • Пентатоніка (від грец. pente — п’ять і toms — звук) — звукова система, характерна для традиційної музики країн Далекого Сходу, Індії, Африки та ін.; безпівтоповий лад у межах октави, має п’ять звуків різної висоти.

Китай — найбільша за чисельністю населення держава світу (понад 1,38 млрд). У Китаї живуть кілька десятків народів, кожен зі своїми звичаями, національними особливостями і в багатьох випадках з власною мовою. Але головну частину населення утворюють китайці (93%)


На мистецтво країн далекосхідного культурного регіону великий вплив мали конфуціанство, даосизм, буддизм.

Китайський філософ Конфуцій (551- 479 рр. до н.е.) висунув як соціальний ідеал шляхетну людину – гуманіста, що має високі моральні якості. Конфуціанство – система цінностей, що регулюють стосунки між людьми за принципом: стався до інших так само, як хотів би, щоб ставилися до тебе.



Головний канн даосизму приписують Лао-Цзи (6-5 ст. до н.е.) Даосизму властиве захоплення природою, одним із представників якої є людина. Людина має взаємодіяти зі світом, а не змінювати його Ідеали даосизму надихали митців, для яких провідним у мистецтві став образ Шляху людини-мандрівника.


Буддизм – одна з найдавніших світових релігій, яка зародилася в Індії і проникнула в Китай, де набула поширення приблизно в той час, що і християнство в Європі. Великий Будда Аміда у позі медитації, Буддизм – це релігійно-філосовське вчення про духовне пробудження, наставляє особистість на шлях морального і інтелектуально-піднесеного життя. Разом з буддизмом з Індії в китайське мистецтво проникає скульптурне зображення людини

Легенда про засновника буддизму

До того, як народитися Буддою, він пройшов цілу низку перероджень: 12 разів перебував шудрою (членом найнижчої варни, недоторканним, рабом), 10 разів – пастухом, двічі – погоничем слонів, декілька разів теслею, каменярем, танцюристом, не враховуючи численних перевтілень в різного виду тварин, комах, рослин.

Народження ж самого Будди відбулося так. Його матері, яку звали Майя, і яка була з роду Гаутама, приснився сон, що їй через бік в утробу увійшов білий слон. Незадовго до пологів Майя пішла з свого князівства і по дорозі зупинилась в містечку Лумбіні (нині це на кордоні Індії та Непалу), де і народила (в чудесний спосіб – через бік) сина. Майбутнього Будду стали називати Сіддхартха Гаутама Шак'ямуні (Сіддхартха – той, хто покликаний виконати рятівну місію, Гаутама – назва роду по материнській лінії, Шак'ямуні – мудрець з племені Шак'я).

Відразу, коли Майя повернулася додому, до неї прийшов мудрець Асита, взяв маленького Сіддхартху на руки і, побачивши на ньому ознаки величі, засміявся і заплакав. "Я сміюсь від радощів, – промовив він, – бо побачив спасителя, що прийшов на землю. А плачу тому, що мені не випала доля дожити до того часу, коли він здійснить свою місію!". Невдовзі мати Сиддхартхи померла. Його батько, раджа Шуддходана створив усі умови для гідного виховання та навчання сина, адже їх рід був дуже багатий. Згодом Сіддхартха одружився з найвродливішою дівчиною своєї держави Капілавасту і їхнє подружнє життя було надзвичайно щасливим. Але одного разу Сіддхартха Гаутама, прогулюючись містом, спостеріг те, що докорінно змінило його подальше життя. Це були згорблений старець, похоронна процесія та мудрець, заглиблений в роздуми. Вражений побаченим, він повернувся до свого палацу та поринув у глибокі роздуми. Він не міг зрозуміти причину та сутність тих страждань, з якими зіткнувся за межами щасливого світу свого палацу. І краса, і радість, і щастя є тимчасовими і не всюдисущими. Люди старіють, хворіють, помирають – невже у світі немає нічого постійного?

У віці 29 років Сіддхартха залишив стіни свого палацу. Він приєднався до групи аскетів, які цілком ігнорували всі життєві радощі та насолоди, бо, за їх твердими переконаннями, саме вони утримують душу людини у вічному полоні – фізичному тілі. Намагаючись осмислити проблему життя та смерті, Сіддхартха використовував різні форми медитації, завдяки яким можна було змінювати стан свідомості, та всі різновиди аскези. Пройшло сім років самозречення. Його розум став згасати, тіло поступово позбавлялось життя. І ось одного разу він занурився у медитацію під "деревом мудрості" – бодхі. Коли зійшло сонце, Сіддхартха набув просвітлення – йому стало зрозуміло, в чому причина страждань та інтуїтивно збагнув причини життя та смерті. Це було повне пробудження. Після цього Сіддхартха став відомим як Будда.

Перша проповідь Будди про розуміння нового шляху до великої Істини була проголошена ним перед п'ятьма його товаришами в Оленячому парку поблизу міста Бенареса (Бенареська проповідь). Будда переконував, що шлях потурання своїм бажанням робить людину нерозумною, а шлях суворої аскези робить її хворою; ні те, ні інше не позбавляє людину від страждань. На власному досвіді він довів, що тіло має бути здоровим та міцним, щоб здійснювати ті тривалі медитації, які необхідні на шляху просвітлення. Серединний шлях – ось правильне рішення. Сутність його Будда оголосив у формі Чотирьох Благородних Істин та Восьмеричного Шляху.

Одного разу Будда вирішив повернутися до батьківського дому зі своїми учнями та послідовниками. Прийшовши в Капілавасту, вони стали, як за звичай, збирати милостиню. Мешканці міста були вражені виглядом свого принца, а його батько, вийшовши назустріч сину, суворо запитав: "Навіщо ти ганьбиш рід?". Будда відповів: "Твій рід іде від царів; мій же рід віднині ведеться від будд, які завжди жили милостинею". Далі, аби пом'якшити ситуацію, Будда сказав: "Коли хтось знаходить скарб, його обов'язком є віддати цей скарб батьку. І тому я пропоную тобі найцінніше, що маю – своє вчення". Почувши це, Шуддходана зрозумів, що його син прямує благородним шляхом і, взявши з його рук чашу, запропонував увійти в палац. Після цього багато хто з домашніх та челяді вступили на новий шлях.

Упродовж сорока п'яти років Будда проповідував, мандруючи Північною Індією. У нього з'явилось багато послідовників. На восьмидесятому році життя, під час сезону дощів, Будда відчув себе зле. Скликавши своїх послідовників, він заповідав їм жити не відсторонено, а серед людей. Останніми були такі його слова: "Ченці, запам'ятайте: все в світі руйнується і ніщо не є вічним. Докладайте великих зусиль заради свого визволення!".

Природа – міра всіх речей Основна риса мистецтва – філософсько-поетичне одухотворене ставлення до природи, яка існує за своїми законами й визначає життя людини.

Архітектура 

До світових шедеврів архітектури належить Велика китайська стіна.


У самобутньому архітектурному стилю Китаю втілені естетичні ідеали, властиві нації. Характерна ознака стилю – кількаярусні дахи, краї яких загнуті вгору, завдяки чому будівля злітає у небо.


Окрасою гребенів дахів, фасадів, брам нерідко ставали скульптурні зображення фантастичних драконів.

Імператорські палаци покривали золотавою черепицею, храми синьою, житло – сірою.


Дерев'яні деталі фарбували червоним лаком. Двері, вікна прикрашали рослинним і тваринним орнаментом

Храм Неба в Пекіні Храм Неба – символ китайської столиці. Упродовж майже 500 років у день зимового сонцестояння імператори приїжджали сюди, щоб принести небу щедри дари.


Між ярусами по 9 сходинок. Цифра 9 – це цифра неба.

У храмі з унікальною акустикою зберігаються музичні інструменти.

Пагода Сун'юе, найстаріша з існуючих пагод у Китаї, 523 рік Пагода – вежа скарбів – буддистська чи індуїстська споруда культового призначення. В них зберігаються буддистські реліквії
Китайське зодчество вплинуло на розвиток архітектури інших народів регіону. Замок Хімедзі. Японія. Майже всі 83 споруди комплексу побудовані з дерева.


Переважна більшість будівель в стародавньому Китаї будувалися з дерева. Чи то житловий будинок або імператорський палац, в першу чергу в землю вбивали дерев'яні стовпи, які вгорі з'єднувались балками. На цій підставі потім зводилася покрівля, що покривалась згодом черепицею. Прорізи між стовпами заповнювалися цеглою, глиною, бамбуком або іншим матеріалом. Таким чином, стіни не несли функції несучої конструкції.
Стародавні китайці, ймовірно, одні з перших використовували «потоковий метод» в архітектурі. Стандартна конструкція споруд дозволяла точно знати розміри деталей, з яких вона зводилася. Тому будівельники могли виготовляти їх окремо, а потім збирати безпосередньо на місці будівництва. В результаті зведення здійснювалося ударними темпами. Наприклад, імператорська резиденція -Заборонене місто в Пекіні, загальною площею 720 000 квадратних метрів було побудований всього за 13 років. Для порівняння, тільки на спорудження купола собору Санта-Марія-дель-Фьоре у Флоренції було витрачено близько 30 років.

Міста забудовувалися, в основному, одноповерховими будинками. Величезна територія міста з усіх сторін огороджувалася високими мурами. В центральній його частині розміщалися палаци і сади чиновників, позаду був ринок, а з боків – житла простих людей. Вся територія прямими вулицями поділялась на квартали. Житло складалося з кількох одноповерхових будівель, скомпонованих в один двір і обнесених глухими стінами. Вікна, двері приміщень виходили на подвір'я. У великої родини або цілого роду житло являло собою цілий комплекс будівель з кількома сполученими між собою дворами. 

Високої досконалості досягла своєрідна садово-паркова архітектура Китаю. Китайські сади і парки відзначаються вільним плануванням та мальовничими краєвидами. В них вдало поєднані в єдине ціле: рельєф, водоймища, зелень і малі архітектурні форми – містки, ворота, альтанки, галереї тощо (парки Іхеюань і Бейхай в Пекіні, парки Сучжоу та багато інших

Великий китайський мур  — серія кам'яних та земляних укріплень в північній частині Китаю, збудованих з метою захисту північних кордонів Китайської імперії проти вторгнень різних кочових племен. Найстаріша частина муру була збудована ще в сьомому столітті до н. е. Пізніше, будівництво нових секцій тривало аж до 16 століття включно.
Великий китайський мур







Мистецтво китайської скульптури сягає своїм корінням в глибоку старовину. До одного з традиційних китайських видів скульптури ставитися різьблення по каменю, яка виконувалася, в основному, вручну. Іноді, для створення тієї чи іншої фігури героя китайських легенд і переказів, майстер працював по кілька років. І завдяки таким старанням з'являлися чудові кам'яні статуї людей, тварин, птахів, квітів.

Різьблення по каменю часто можна побачити над великими навісами воріт і на кам'яних арках знаменитих споруд. Крім того, висічені скульптури з каменю повсюдно зустрічаються в печерах і печерних комплексах, релігійних спорудах, а також у місцях поховання важливих китайських персон


Основною метою створення кам'яних скульптур була демонстрація сили і могутності китайського імператора і його палацового оточення. Зазвичай, такі кам'яні пам'ятники встановлювалися біля імператорських могил. Цей вид кам'яної скульптури зародився ще за часів "Воюючих царств".
Так, великий розвиток різьблення по каменю отримує за часів правління двох китайських династій Тан і Сун. Саме тоді формується особлива система створення кам'яних скульптур, яка базується на тому чи іншому ранзі покійного.

Наприклад, кам'яні скульптури знаходяться гробниці генерала Хо Цюбіна є одним із шедеврів китайського скульптурного мистецтва в ранній період. Могила генерала була сконструйована таким чином, що була схожа на гору Ціляньшань, тут же було встановлено дев'ять кам'яних скульптур, які були виліплені з цільного каменю і мали свідчити про великих військових перемогах і заслуги знаменитого генерала. У центрі композиції зображено бойовий кінь, під копитами якого лежить китайський воїн.

Священні леви, що стоять біля могили імператора Сяоцзін представляють собою зразок кам'яних скульптур часів Південних династій. Обидва лева, висотою майже в три метри, і грізним видом, уособлюють собою владу і могутність похованого правителя Китаю.

За часів правління династії Хань, внутрішні стіни і фасад гробниць і храмів, прикрашаються рельєфними візерунками, нанесеними на плити. На таких плитах зазвичай зображувалися самі імператори, їх вірні сановники, улюблені сини, непереможні воїни і благородні жінки. Для прикладу, на одній з плит зображений портрет Конфуція і його численних учнів. На плитах зображувалися цілі легенди, які розповідають, наприклад, про древніх правителів Яо і Шуй, про цнотливих дружин, що зберігали вірність померлим чоловікам.

До одного з яскравих і оригінальних видів різьблення по каменю можна також віднести кам'яні печери, які споруджувалися в гірських районах країни, таких печер близько ста двадцяти. Найбільш відомими з них є Юньґанських печери в провінції Шеньсі, Лунменскіе печери в провінції Хенань і Дунхуанскіе печери Могао в провінції Ганьсу. Їх ще називають трьома скарбами мистецтва кам'яної статуї Китаю.

 


Коментарі