МОДЕРНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА
Особистісні чинники у світогляді людини
на рубежі віків.
Михайло Коцюбинський. Життя і творчість, гуманізм світогляду.
Особистісні чинники у світогляді людини
на рубежі віків.
Михайло Коцюбинський. Життя і творчість, гуманізм світогляду.
Домашнє завдання :
1.Опрацювати лекцію у конспекті. Вміти характеризувати модерністський напрям, знати авторів цього напрямку.
2. Жття і творчість М.Коцюбинського. Тематика його творчості. Основні твори.
Подивіться, будь ласка, на схему «Періодизація української літератури» і пригадайте стилі, притаманні кожному періоду, записавши їх у таблицю.
Хронологічна таблиця «Літературні стилі»
1. Який стиль існував у давній українській літературі ХІ ст., коли виникли повчання, літописи, «житія» святих? (Монументальний стиль)
2. А у ХІІ ст., коли «писалося» «Слово про похід Ігорів», який стиль існував? (Орнаментальний)
3. Який стиль в літературі існував у ХVІ столітті? (Ренесанс)
4. Хто назве стиль доби Григорія Сковороди, а саме початку ХVІІІ ст.? (Бароко)
5. Який стиль «панував» у кінці ХVІІІ ст.? (Класицизм)
6. Який стиль (напрям) в українській літературі започаткував Г. Квітка-Осно’яненко на початку ХІХ ст.? (Сентименталізм)
7. Яке «забарвлення» мають ранні твори Тараса Шевченка, написані у першій половині ХІХ ст., тобто назвіть стиль? (Романтизм)
8. Який стиль притаманний творам І. Нечуя-Левицького та П. Мирного, тобто кінцю ХІХ та початку ХХ ст.? (Реалізм)
Модернізм (від латин. modernus – сучасний, буквально – осучаснений) – напрям в образотворчому мистецтві, архітектурі й світовому письменстві, який зародився на початку XX ст., але пережив період свого розквіту в літературі лише після Першої світової війни, а в малярстві та архітектурі не вичерпав себе й досі.
У літературі, як зарубіжній, так і українській, до того чи іншого літературного напряму належать письменники, які мають спільні принципи художнього зображення, естетичні ідеали та уподобання (тобто спільний художній метод). Найвизначнішими в історії літератури напрямами й водночас художніми методами (стилями) є всі ті, що ми згадали і записали в таблицю.
Модернізм – це загальна назва сукупності літературних тенденцій нереалістичного характеру на межі ХІХ-ХХ ст. Головні ознаки модернізму:
• перевага інтуїтивного, ірраціонального начала над логічно-раціональним;
• вищість таланту й мистецтва;
• головним знанням уважалася не наука, а поезія, краса, що здатна проникати в глибини буття;
• звільнення мистецтва від практичних цілей («мистецтво для мистецтва») та від жорстких канонів.
Модернізм виник у Франції, пов’язаний з іменами Ш. Бодлера, A. Рембо, П. Верлена, Е. Верхарна, М. Метерлінка, В. Брюсова, О. Блока, Р.-М. Рільке. В українській літературі модернізм набув специфічних рис, ставши перш за все рухом до новітніх європейських течій.
В українській літературі модернізм не проявився у повному й концептуальному виді, однак засвідчив себе рядом формальних особливостей поетики та зразками нетрадиційно суб'єктивно-індивідуалістичного розуміння людини й дійсності.
Художня думка в Україні в цілому зберегла віру в суспільно-політичні, національні, моральні, гуманістичні ідеї ХVІІІ-ХІХст., коригуючи й оновлюючи їх відповідно до власних обставин історичного і духовного розвитку.
Період останніх десятиліть XIX ст. і початку XX ст. для української літератури продемонстрував зміни в естетичній свідомості митців, що зумовили появу модернізму як нового літературно-мистецького напряму.
Не всі митці схвально сприйняли новітні ідеї та форми мистецтва. Тоді чітко визначилися дві основні тенденції літературного розвитку.
Одна – традиційна, просвітницька, народницька.
Друга – виразно новаторська, зорієнтована на європейські віяння і здобутки, в основному модерністська.
Письменники модерністського напряму виявляли себе патріотами, адже намагалися «цілком модерним європейським способом» у літературі відтворити «своєрідність життя українського народу».
Модерністи реалізували свої таланти як пошуки «вглиб людини», прагнули переосмислювати дійсність, піднімаючи особистісне над буденним і рутинним.
Для модерної української прози характерними виявилися пошуки сильної особистості, людини, яка має сміливість відстоювати власний вибір, своє природне право гідно жити, реалізувати свої здібності.
Творчість молодих літераторів-«бунтарів» і творчість письменників старшого покоління – «традиціоністів» – суттєво відрізнялася. Якщо в попередні десятиліття характерними для українського красного письменства були образи зламаних долею, нещасних, безпорадних і слабких персонажів, то модерна проза передбачала своєрідний рух опору обставинам, суспільству, застарілим уявленням про щастя. Модернізм поривав зв’язки з традиціями класичної літератури, йому був властивий активний пошук нових виражальних засобів, він звертався до новаторських для українського письменства ідей емансипації, фемінізму, ніцшеанства.
Емансипація – буквально: звільнення від залежності, вирівнювання у правах.
Фемінізм – ідеологія, громадські рухи за досягнення рівних політичних, економічних, культурних, особистих та соціальних прав жінок із чоловіками.
Ніцшеанство – філософська течія, започаткована німецьким ідеологом Фрідріхом Ніцше, наріжним каменем якої був культ сильної особистості.
Жіночі образи-характери в літературних творах уже набули цілісності й самодостатності. Героїні модерної української прози вже усвідомлювали свою потенційну рівність у правах і обов’язках із чоловіками. Актуальність відтворення «духу доби» увиразнювали ідеї фемінізму й емансипації. Письменниці-модерністки (Наталя Кобринська, Любов Яновська, Уляна Кравченко, Людмила Старицька-Черняхівська, Христина Алчевська) у своїй прозі розкривали теми, які досі були майже заборонені. Інтелектуальний напрям українського літературного модерну в ліриці й драмі очолила Леся Українка, у прозі – Ольга Кобилянська.
Водночас у нашому національному красному письменстві зародився культ сильної, яскравої чоловічої особистості, тобто такого літературного героя, який демонстрував би свою незламність і непоборність у найскладніших життєвих ситуаціях. Тема самого митця як надзвичайно вразливого носія таланту, людини з високим порогом болю в західноєвропейській та американській літературах уперше також з’явилася тільки у творах модерної літератури.
У формуванні українського модернізму значну роль відігравало не тільки західне мистецтво, але й «філософія серця», споріднена з філософією життя. Західноєвропейські модерністи уникали соціальних і політичних проблем, а українські були заангажовані національними питаннями.
Модернізм вибірково сприймав традицію, переосмислював її, визнавав неможливість пізнання чи відтворення сучасного світу наявними засобами й прийомами, тому сповідував ідею нового погляду на світ і нових підходів до людини, абсолютизував категорії «краса», «чисте мистецтво».
Модернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали.
У межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, авангардизм, сюрреалізм, неоромантизм.
Михайло Коцюбинський.
Дитинство. Навчання.
Народився 17 вересня 1864 року у Вінниці в сім`ї дрібного урядовця. Учився у початковій школі у Барі, а потім у Шаргородському духовному училищі. Багато займається самоосвітою: читає українську, російську і зарубіжну класичну літературу, вивчає історію, політекономію і психологію, цікавиться природничими
науками, знайомиться з філософією. Велике враження справили на нього твори Марка Вовчка, Т. Шевченка, П. Мирного.
У Вінниці у гуртку революційно налаштованої молоді М. Коцюбинський таємно читає і обговорює книги М. Чернишевського, М. Добролюбова, М. Некрасова, М. Салтикова-Щедріна, заборонені твори Т.Шевченка.
У 1882 р. поліція занесла його ім’я до „неблагонадійних” та встановила за ним постійний нагляд.
Проби пера. Вчителювання.
Перше його оповідання – „Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма”
– датується 1884 роком. Це був час, коли родина Коцюбинських опинилася в скрутному становищі: батько втратив посаду і незабаром помер, після тривалої хвороби осліпла мати, і турботи про утримання великої сімї лягли на плечі Михайла, старшого з дітей.
Темою перших оповідань М.Коцюбинського було злиденне життя малоземельного селянства і важка доля бідняцьких дітей: „21-го грудня, на Введеніе” (1885), „Дядько і тітка” (1886).
У 90-х роках молоди й письменник дає ряд публіцистичних нарисів –
„Шевченкова могила” (1891), „Вироби селянок з поділля на виставці в Чикаго” (1892). Твори з життя дітей сільської та міської бідноти – „Харитя”, „Ялинка”,
„Маленький грішник”.
Ранні твори М. Коцюбинського пройняті ідеєю боротьби проти соціальної несправедливості: „Ціпов`яз”, „Хо”, „П’ятизлотник”.
Протягом десяти років (1882-1892) М. Коцюбинський потай од жандармів займався педагогічною діяльністю. У 1891 р. він екстерном склав іспит на звання народного учителя. Проте жодної надії одержати місце в школі у „неблагонадійного” не було. Тож і довелося виїхати в село Лопатинці на Вінниччині займатися приватним вчителюванням, де заприятелював з селянською молоддю. Про це він пізніше напише у повісті „Fata morgana”.
У 1990 р. подорожує до Львову, де знайомиться з І.Франком, дружбу з яким дуже високо цінує.
Чернігів у житті письменника. „Просвіта”.
У 1899р. у Львові вийшла перша збірка письменника „В путах шайтана”. У 1900 р. він перейшов на посаду статистика в Чернігівському земстві. Зблизився із соціал-демократами. Вийшла збірка оповідань „По-людському”.
У 1901 р. письменник написав оповідання „Лялечка”, а 1902р. став членом Чернігівської архівної комісії, написав новели „На камені”. „Цвіт яблуні”.
Революція 1905-1907рр. була для Коцюбинського великою школою політичного виховання. У 1906р. написав соціально-психологічні новели „Сміх” та
„Він іде”.
Під час лікування на о.Капрі у 1909р. Коцюбинський познайомився і здружився з М.Горьким, написав новелу „Дебют”.
У період посиленої реакції письменник використовував легальне товариство
„Просвіта” в Чернігові для пропаганди революційних ідей. Як голова товариства
(1906-1908), організовував лекції, літературно-мистецькі вечори і концерти для
громадськості, аж поки. За наказом губернатора, його разом з дружиною не виключили з членів товариства.
Уже визнаний і широко відомий письменник, чиї твори виходили в перекладах російською, польською, чеською, німецькою, шведською та ін. Мовами М.Коцюбинський постійно терпів матеріальні нестатки і змушений був віддавати силу і здоровя службі задля шматка хліба.
Останні роки життя.
В останні роки життя М.Коцюбинського зігрівала велика дружба з Максимом Горьким. Він познайомився з ним в Італії, куди тричі приїжджав на лікування. Коцюбинський із захопленням говорив про Італію, яка дала людству Данте і Петрарку, Мікеланджело і Леонардо да Вінчі.
Повертаючись влітку 1910р. з Італії, Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню, зупинився в ньому на 2 тижні, вивчаючи побут, звичаї, мову, фольклор гуцулів. Цей край видався йому якимсь казковим куточком. Задумавши написати твір про карпатських горян, Коцюбинський уважно вивчає 5 томів фольклорно- етнографічного дослідження В.Шухевича. Влітку 1911р. він вдруге відвідує Гуцульщину, піднімається в гори до пастухів, вивчає життя селян. Ці спостереження і враження було покладено в основу повісті „Тіні забутих предків” (1911).
Повернувся з Карпат зовсім немічним. Кілька місяців лікується в університетській клініці проф.. Василя Образцова в Києві, та медицина була безсилою. Не стало письменника 25 квітня 1913р. Поховано його в Чернігові на Болдиній горі, в гаю Троїцького монастиря, улюбленому місці відпочинку за життя.
Письменник пішов з життя на 49-му році життя, у пору розквіту таланту, сповнений творчих планів і задумів.
Похорон М.Коцюбинського був багатолюдним. Але грубе втручання поліції перешкодило громадськості заявити на повний голос про свою любов до Сонцепоклонника. Власті заборонили нести вінки, їх було складено на колісниці, а червоні стрічки підгорнуто, заховано. Заборонили також виголошувати промови, співати пісень.
Основні твори
„Харитя”, „Ялинка”, „Маленький грішник”, «Коні не винні», „Intermezzo”, „Цвіт яблуні”, „Persona grata”, «Fata morgana”, „Дорогою ціною”, „Сон”, „Дебют”, „Тіні забутих предків”.
Роль і місце творчості М.Коцюбинського в українській літературі.
1. М.Коцюбинський у перекладах на інші мови.
2. Твори М.Коцюбинського для дітей.
3. Творчість М.Коцюбинського і вітчизняний кінематограф.
4. Увага до творчої молоді (П.Тичина, В.Блакитний та інші).
5. Вплив на творчість О.Гончара, М.Стельмаха, О.Довженка, Ю.Яновського.
6. М.Коцюбинський і музика (опера «Багряні зірниці» Сергія Данова; лібрето на основі повісті «Фата моргана» М.Рильського, О.Галабутської); оперний етюд
«Втікачі» Михайла Вериківського (на основі повісті «Дорогою ціною»); балет
«Тіні забутих предків» Віталія Корейка (лібрето Н.Скорульського, Ф.Коцюбинського); симфонічний «Гуцульський триптих» Михайла Скорика (дует-симфонія для віолончелі та органа В.Губи).
7. М.Коцюбинський і живопис (художники-ілюстратори Ф.Кричевський, Л.Прийма, О.Кульчицька, Г.Якутович, М.Маринюк; художники-портретисти В.Пойда, М.Жук).
Робота у філоксерній комісії. Публіцистика.
Протягом 1892-1895 рр. письменник працював у Молдавії в комісії по боротьбі з філоксерою. Вивчав життя бессарабських молдаван. Написав твори „Для загального добра”, „На крилах пісні”. Згодом переїхав на роботу в кримську філоксерну комісію. Знайомився з життям кримських татар. Одружився з Вірою Дейшею. Написав оповідання „Пе коптьор”.
У 1898 р. переїхав до Чернігова. Одержав посаду діловода в Чернігівській земській управі. Написав оповідання „Відьма”.
Коментарі
Дописати коментар