Тема: Релігійна основа африканського мистецтва.
Релігійні вірування, міфологія та мистецтво Західної й Центральної Африки
Домашнє завдання:
Визначальною характеристикою традиційно-релігійної свідомості африканських народів є релігійно-міфологічна картина світу.
Вона набуває особливих рис у різних етносів, але спільним у ній є уявлення про взаємодію надприродних і природних сил, їхнє взаємоперетворення. Світ надприродного вбирає в себе головне божество, яке породжує (чи з якого виникає) світ, другорядних божеств (Духів) вод, лісів, землі, а також предків, душі яких: уступають посередниками між божествами й людьми особливу роль відіграють предки, адже в них об'єднуються властивості двох світів — природного і надприродного: померлі — члени певної спільноти людей*, істоти іншого виміру, належність до якого робить їх здатними впливати на долю живих людей. Тому в традиційних африканських релігіях головне місце посідає культ предків.
Ті з померлих, хто за життя не порушував норм звичаєвого права, як гадали баконго, й після смерті допомагають живим.
Ті ж, які в земному житті порушували звичаї (особливо це стосується чаклунів — носіїв зла), обертаються на духів (матебо), котрі всіляко шкодять живим людям (крадуть, вдаються до канібалізму). До цих духів здебільшого звертаються найзліші чаклуни (кіндокі).
До особливої групи духів предків належать померлі насильницькою смертю (банкіта). Серед них виділяються вбиті під час воєн. Вони, на думку баконго, перевтілюються в ластівок і летючих мишей. До цих духів частіше звертаються чаклуни (нганга). Духи природи бісімбі (духи води, лісу, поля) теж можуть приносити як добро, так і зло.
У повсякденному житті африканця велику роль відігравали релігійні обряди. Так, у баконго культовий центр називається "мбанза". Цю ж назву має й вівтар, де відбуваються різні жертвопринесення. Та основним центром є будинок бакулу, розташований, зазвичай, в головному селищі роду. В цьому будинку є жрець (лефуму мпу)у посада якого передається у спадок. Головна жриця-жінка (ндона нкенто) має право очищати й звільняти від клятв.
Велика увага в традиційних віруваннях африканських народів приділяється фетишам (нкізі) — амулетам, талісманам тощо. Люди, тварини, рослини, земля, мінерали, вода, небесні світила — все це у свідомості африканця підкоряється природній ієрархії, але й сюди здатні втрутитися надприродні сили — магія, чаклунство. У баконго служителі культу предків і чаклуни, як правило, звуться однаково — нганга, але разом з тим кожному з них додається уточнювальна назва, у відповідності зі "спеціалізацією" (нганга бакулу, нганга нкізі та ін.). Чаклуни, котрі чинять зло, мають також велику владу.
У народу бангала, котрий населяє північні райони Конго, дуже поширені анімістичні уявлення, за якими існують:
елімо — душа, котра міститься в тілі живої людини;
елілінгі — тінь живої людини; монголі — душа, що залишила тіло й несе зло людям; бвета — духи хвороб. Є також духи природи: неба — йаиу, землі — сесі, води, дерев, річок, блискавки, лісу. Оскільки від них залежать і добро, і зло, їх прагнуть задобрити принесенням жертв.
Особливо важливим є підтримування тісного зв'язку з духами предків торо. У кожної сім'ї є невелика хижка, де проходять обряди підношення чи жертвопринесення (найчастіше — дрібних тварин) цим духам. Крім цього, вірять у чудодійну силу різноманітних фетишів , котрі набувають чарівної сили тільки після того, як над ними звершать магічні дії чаклуни. Віра в чаклунство в народів Чорної Африки залишається й у наш час досить сильною.
У деяких африканських народів картина світу, відображена в релігійних міфах, являє собою досить струнку модель світобудови з елементами стихійної діалектики. Так, у бамбара та догонів джерелом розвитку, становлення світу є протистояння, боротьба протилежних сил.
Постійне відтворення з покоління в покоління у свідомості африканців уявлень про життєву силу стає основою формування ідеї безперервності життя і взаємозв'язку :
людей — живих і померлих — з божествами, духами, світом навколишньої природи.
У традиційній свідомості існує образ своєрідно ієрархізованої структури Всесвіту:
на вершині — бог-деміург, який слугує невичерпним джерелом життєвої сили для предків, засновників кланів;
нижче - померлі члени племені, найближчі предки, які є безпосередньою ланкою, що поєднує старших предків з поколінням живих людей;
нарешті, в основі — члени відповідного племені з їхніми реальними життєвими проблемами та інтересами.
Саме на ґрунті цих уявлень виникають такі характерні для африканського суспільства культ предків і кланова солідарність. Клан сприймається як сукупність живих і померлих членів, як непорушний організм для відтворення й передавання життєвої скли.
Світ африканця постає в жорстко впорядкованих формах, де все взаємопов'язане, кожен елемент відіграє певну роль і займає визначене місце в ієрархії.
Саме традиційні вірування постійно наповнюють плинність людського життя, вони в кожній дії людини, в її словах. Навіть починаючи сповідувати іслам чи християнство, африканець не зраджує своїх традиційних вірувань, і передусім культу предків.
Традиційні вірування тісно пов'язані з
обрядами та ініціаціями, що представляють ритуально-символічну сторону життя африканських етносів.
Важливим подіям і етапам людського життя відповідають різні обряди. Завдяки цим обрядам особистісні характеристики набувають соціальної значущості, включаються в орбіту відносин соціуму. Цими обрядами супроводжуються народини, змужніння, вступ у шлюбний вік, власне шлюб, народження дітей, старість і, врешті-решт, смерть африканця.
Особливу роль відіграють обряди посвячення в члени таємних союзів, які досі збереглися в багатьох народів Африки.
Завдання цих союзів — керівництво всіма сторонами життя й діяльності членів общин, де вони виникли.
Таємні союзи вирішували питання війни і миру, виконували дипломатичні місії, організовували своєрідну систему освіти, здійснювали нагляд за дотриманням норм традиційної моралі, функції судових органів, у них сповідувалася традиційна релігія.
Головною метою діяльності цих союзів було виховання корисних членів племені. Так, у племен менде, темне, шербро, коно, локо, лімба, кісі (Камерун) відомий таємний жіночий союз Санде. Чоловіки племені менде об'єднуються в союз Поро. Як правило, всі дівчата племені проходять посвячення. Що стосується чоловіків, то не всі вони є посвяченими в члени таємного союзу. Деякі з них не проходять посвячення через боягузтво чи з інших причин. Такі чоловіки не можуть бути повноцінними членами суспільства. В чоловічому союзі Поро тільки одна жінка, котра є символом єднання чоловіка і жінки, посвячена в його таємниці. В деяких випадках на церемонії ініціації дівчат у бунду*, на священному місці в лісі, присутні старші члени чоловічого таємного союзу тієї ж общини.
Існує два етапи посвячення в таємні союзи.
Перший етап, або ініціацію, проходять усі діти общини у віці від шести до десяти років. На цьому етапі хлопчики підлягають обрізанню, що є значним фізичним випробуванням. У бунду дівчат на першому етапі посвячення знайомлять з таємницями дітонародження, правилами ведення домашнього господарства. Хлопців старійшини союзу навчають тонкощам мисливської справи, спритності у вистежуванні звірів, умінню жити в буші, аж до вміння влаштувати в ньому гамак. Посвячених навчають пісень, танців, знайомлять з міфами племені, історією його виникнення, найважливішими подіями в житті племені та общини, з рослинами, вживаними для їжі та лікування, вчать застосовувати їх.
Перебування у священному буші триває кілька місяців і докорінно змінює розуміння посвяченими багатьох явищ, правил і традицій повсякденного й громадського життя общини. Головне ж, що виносять із бушу молоді люди, — усвідомлення сили єдності, згуртованості клану. Адже під час ініціації відбувається обряд братання. Так, у менде цей обряд супроводжувався особливою церемонією. Посвячуваним хлопчикам наказували взяти в буші по досить важкому каменю й віднести до дерева кола за сім кілометрів від місця ініціації. Цей похід відбувався обов'язково потай від жінок і супроводжувався відповідними піснями й танцями. Згідно з ритуалом камені укладалися навколо дерева. їх засипали землею й піском, вони заростали і з часом набували вигляду моноліту, немовби символізуючи духовну и фізичну єдність ініційованих. Це місце в разі конфлікту між побратимами ставало місцем замирення.
Другий етап посвячення в члени таємного союзу проходять уже не всі члени общини. Ті, хто допускається до нього й проходить його, отримують право брати участь у вирішенні особливо важливих для життя общини питань. Посвячені в другий ступінь таємного союзу вирішують "прикордонні" конфлікти, визначають характер відносин з іншими племенами.
*Бунд - назва ритуального бушу, місця в лісі, де відбувається Церемонія посвячення
Священний буш, де відбуваються перша й друга ініціації, був постійним місцем, куди допускали тільки посвячених членів таємного союзу. Другий етап тривав кілька років. Крім інших премудростей, молодих людей навчали військовій справі. Після досить довгого перебування у священному буші вони поверталися до племені справжніми вошами, зрілими чоловіками, ставали впливовими членами общини. Посвячені мали своєрідну відмітану — спеціально зроблені на обличчі надрізи (скарифікація). Ці шрами були й символами краси, й своєрідним паспортом, що вказував, до якого племені належить людина, мали релігійне значення. Деякі старші представниці жіночих таємних союзів носили на руках браслети з мушель каурі, що свідчило про їхню причетність до вищих таємниць священного буїиу, а також слугувало знаком їхньої влади.
У церемоніях таємних союзів центральною фігурою була маска. Без її участі не проводився жоден ритуал. Як правило, кожен таємний союз має одну головну маску — символ влади й могутності. Така маска захищала членів общини від лиха та біди. При посвяченні дівчат така маска навчає ритуальним танцям, веденню домашнього господарства й усьому необхідному в житті. В чоловічому таємному союзі Поро маска, яка імітує голову тварини, зветься "гбел-ле". Маска передусім використовувалася під час церемоній посвячення й зберігалася в ритуальному буші, розташованому в добре прихованому від стороннього ока місці, на своєрідному вівтарі. Маска й усі культові та церемоніальні предмети розглядаються як святині, як реліквії. Головну маску взагалі можна було бачити лише кілька разів протягом життя.
Маски виготовляли з деревини особливого виду, фарбували в кольори, які відповідали їхньому характерові, з часом їх реставрували чи зовсім замінювали. Своїх магічних властивостей маски набували після відповідних маніпуляцій жерців.
Ритуали посвячення супроводжувалися танцем маски — "духа" таємного союзу. Танцям завжди приділяли велику увагу. Вибір кандидатури на виконання головної ролі ставав справою всього таємного союзу. Адже існували досить суворі правила поведінки для танцівника, котрому довіряли вдягати маску. Виконавець цієї ролі не мав права на помилку під час виконання танцю — всі рухи відповідали певним канонам, підкорялись основному музичному супроводу. Не можна було впасти під час танцю — за це карали на смерть. Адже ритуальні танці — групові. Головний виконавець веде танок і ввесь ритуал. Отже, треба знати й виконувати всі тонкощі танку, який сприймається як символ єднання, успіху, благополуччя й може принести племені чи общині або удачу, або горе в разі порушення ритуалу.
Крім масок, пов'язаних з обрядами ініціації, існують ще й маски-провидиці, маски миру, війни, судочинства, небезпеки, удачі, полювання, врожаю, змагання, пожежі, нового року, маски співців та інші. Кольори масок різні. Наприклад, майстри племені вобе (Кот д'Івуар) використовують чорний, червоний, синій, зелений, білий кольори. Чорний колір уособлює міць, фізичну силу, червоний — владу й силу. Маска-провидиця допомагає з'ясувати істину. її можуть носити тільки знахарі та мудрі старці. Маска куан використовується в боротьбі зі злими чаклунами, її дозволяється бачити тільки старим людям. Маска війни й костюм до неї, виготовлений із рафії*, мають червоний колір. Це — образ пролитої крові й свідчення готовності пролити кров ворогів.
Маска полювання малинового кольору, тобто пофарбована кров'ю тварини. Вона не має зубів, щоб не з'їла забиту дичину. Очі має маленькі з пращуром — цим підкреслено гостроту її погляду.
Маска як елемент африканської культури відчутно вплинула на європейську й світову культуру загалом. У мистецтві на початку XX століття це знайшло свій вияв у кубізмі. В паризькому музеї мистецтва Африки та Океанії є експонат — маска народу фанг, подарована художником Дереном. Це — своєрідний символ впливу африканського мистецтва на творчість декого з французьких малярів. Так, Пікассо в картині "Авіньйонські дівчата" використав мотиви африканської маски, експонованої на одній із виставок. Деякі роботи Фернана Леже, в тому числі його гобелен
Коментарі
Дописати коментар