Потужне ліричне «Я» як символ нової людини; поєднання тенденцій символізму, неоромантизму, експресіонізму, імпресіонізму
Художнє відтворення національно-визвольного пробудження
народу, уславлення борців за вільну Україну
.jpg)
Домашнє завдання:
1. Прочитати поезії, проаналізувати.Письмово)
2. ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ вивчити і надіслати відео
СХЕМА АНАЛІЗУ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ
1. Жанр твору
2. Провідний мотив твору (тема)
3. Композиція (якщо поезія сюжетна)
4. Тропи (художні засоби)
5. Висновки (ідея поезії)
1. Жанр твору:
– гімн; дифірамб; псалом; сонет; елегія; послання; романс; медитація; ліричний вірш;
– епіграма; акровірш; тощо
Ліричні твори за ідейно-тематичною класифікацією поділяють на громадянську (патріотичну), філософську (медитативну), пейзажну, інтимну (любовну) лірику.
4. Тропи
Епітет – художнє означення, яке передає або виділяє одну прикмету, характерну рису, ознаку
предмета, особи, явища – „під сивою сосною”, „чорні брови”.
Метафора – слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, зв’язаного за
рисами подібності – „приходить осінь”, „плачуть і моляться білі троянди”.
Метонімія – метонімічне зіставлення відбувається не за ознакою подібності, а за ознакою
суміжності, тобто незалежності до понять одного порядку – „зажурилась Україна” (тобто зажурились люди в Україні).
Синекдоха – різновид метонімії, у якій відбувається перенесення значення з цілого на його окрему
частку – „тут не ступала людська нога”.
Гіпербола – перебільшення явища, дії, предмета, яких-небудь ознак, властивостей, характеристик –
„де зіп’ялася вежа на котурн”.
Літота – надмірне применшення ознак описуваного предмета – „невелика шкода”.
Порівняння – словесний вираз, у якому уявлення про зображувальний предмет конкретизується
шляхом зіставлення його з іншим предметом:
а) просте – „життя зникає, як ріка Почайна”;
б) поширене – „Ти тихо йдеш – так ходять скрипалі; не сколихнувши музику словами...”
Алюзія – проведення культорологічних паралелей: застосування образу з відомого твору,
історичного факту тощо – „І прадід мій ходив, як Ной після потопу.”
(«Пам’яті тридцяти», «Одчиняйте двері…»).
В поколіннях
Я озвуся, -
Не згорю
І не загасну, -
Мов огні електробуду…
І в майбутню
Пору ясну
В пісні знов явлюся.
Й буду –
В людях жити буду
Так П.Тичина писав, вірячи «в майбутню пору ясну» і в те, що його поезія будитиме в людях найкраще – людяність, любов до життя, одне до одного, захоплення природою. І це його передбачення виправдалося. Разом із тим, трагічна творча доля поета – це уособлення трагедії всієї української інтелігенції, задавленої, знищеної морально і фізично тоталітарним режимом. На сьогоднішньому уроці ми розглянемо вершинне з творчих надбань письменника, що є окрасою світового письменства.
У 1918 році вийшла перша збірка поета «Сонячні кларнети», про яку В.Стус пізніше напише: «Сонячні кларнети» - це переважно книга передчуття сподіваного щастя… І це чи не єдина зі збірок на рівні Тичининого генія. Тому в доробку поета їй відведено перше місце не тільки хронологічно».
Ця книжка засвідчила появу українського варіанта символізму – «кларнетизм». Тичина на основі символістичних засобів, їх вдалого комбінування і трансформації створив власний авторський поетичний стиль, що й отримав назву «кларнетизм».
Особливості кларнетизму:
незалежна від політики й ідеології «чиста поезія», що уславлює ідеал гуманізму та добра: «Приставайте до партії, де на людину дивляться як на скарб світовий і де всі як один проти кари на смерть».
Музично-поліфонічні образи-символи: Мадонно моя…/ Вже славлять, співають нове ім.*я./ (Ave, Maria,Калино моя) Іде і сміється: життя! Квіток! Сонце на скрипку, хмарки у танок. (образ жінки)
Навіювання образу предмета замість його називання (сугестія):… Університет, музеї і бібліотеки /не дадуть того, що можуть дати/ карі,/ сірі,/ блакитні. (очі як дзеркало душі);
Синхронність різних почуттів та відчуттів (кольору, звуку, запаху, дотику): Пробіг зайчик/ Дивиться – світанок! / Сидить,грається,/ Ромашкам очі розтулює,/ А на сході небо пахне, Півні чорний плащ ночі/ Вогняними нитками сточують сонце -/…(рух, світло, запах, колір);
Драматичні несподівані словосполучення: чорний акорд, очі христовоскресні, ніжнотонні кораблі;
Ритм в основі музичності поезі;
Слово-барвозвук: золотий гомін, чорнокрилля;
Вживання змістових розділових знаків: Зоряного ранку припади вухом до землі - /..ідуть. («Золотий гомін»)- Символізм – філософсько-мистецький напрям кінця ХІХст. Початку Ххст. Символісти намагалися за допомогою символів проникнути у світ «речей у собі», що перебувають за межами чуттєвого сприйняття. Символ вони визнавали за художнє знаряддя, дієвіше від образу. Вважали, що в змісті твору має бути таємний підтекст, а в образі – низка значень.
Неоромантизм – характеризується культом героїки, уславлення мужності, утвердження нового героя – мужньої людини, життя якої пов*язане з ризиком і незвичайними пригодами.
Експресіонізм – мета мистецтва – не відображення дійсності, а «вираження» неповторного авторського бачення її; характерним є лірико-суб*активне осмислення дійсності.
Імпресіонізм – представники не заперечували об*активну реальність світу, але вважали, що вона може бути відтворена митцем у багатьох аспектах. Новим було їхнє прагнення не тільки зафіксувати миттєве враження від життєвого явища, а й наголосити на його мінливості, текучості, швидкоплинності. Посилюється психологізм, відтворення миттєвих вражень і зміни настроїв, підкреслення уваги до кольорів та звуків. Павло ТИЧИНА
ПАМ'ЯТИ ТРИДЦЯТИ
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квитне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.Одчиняйте двері —
Наречена йде!
Одчиняйте двері —
Голуба блакить!
Очі, серце і хорали
Стали,
Ждуть…
Одчинились двері —
Горобина ніч!
Одчинились двері —
Всі шляхи в
крові!
Незриданними сльозами
Тьмами
Дощ…
Коментарі
Дописати коментар