Літературні напрями та течії 19 століття. Їх представники.
Класицизм
Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
Характерні ознаки:
- абсолютизація естетичного ідеалу античності;
- проста прозора побудова твору;
- краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;
- найточніше, без прикрас, формулювання думки;
- традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).
Особливості українського класицизму:
- проіснував недовго, розвинувся мало.
- Поширення набули переважно «низькі» жанри: траверсійна поезія, комедія, байка.
- Твори «високих» жанрів писали переважно російською мовою.
- Саме в цей період відбувся перехід від українізованої книжно – слов’янської до живої народної мови.
Представники: І. Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, О. Левицький, В.Гоголь-Яновський.
Сентименталізм
Сентименталізм (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.
Характерні ознаки:
- особлива увага до духовного світу людини;
- герої творів - духовно багаті, чутливі., добросерді люди;
- ідеалізація дійсності;
- культ природи;
- перебільшення почуттів;
- основна увага приділялася почуттям і пристрастям простої людини (моральні риси простої людини - зразок досконалості); мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;
- головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.
Особливості українського сентименталізму
- в українській літературі виявився слабко – лише у декількох повістях Г.Квітки-Основяненка;
- елементи сентименталізму присутні творах багатьох українських письменників 19 ст. (це пов’язано зі специфікою української душі, схильної до сентиментальності);
- культове ставлення до природи в українському сентименталізмі набуло нового значення - поетизація рідної землі.
Романтизм
Романтизм (фр. romantisme - romanus - римський) - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.
Український романтизм розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.
Характерні ознаки:
- протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;
- виняткові характери у виняткових обставинах;
- ліризм, фантастика;
- повернення до правди, простоти і народності, що дало окрилені образи, простір живому виразові письменницької індивідуальності;
- протест проти класицистичного культу розуму (подібно до сентименталістів);
- основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. «Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом» (Гегель);
- зображення «почуттєвої» сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;
- посилений інтерес до фольклору:
- взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису (романтики особливо цінували музику);
- народ та історія - основні теми української романтики;
- утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро - епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;
- розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;
- література романтизму «свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу", яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства» (Д. Чижевський).
Розвиток українського романтизму має три періоди:
- 1835 - 1844 - харківський:
- 1840 - 1847 - київський;
- 1855 - 1862 - петербурзький.
Характерні риси українського романтизму
- Наявність потужного патріотичного пафосу;
- Нового значення набуває релігійна лірика;
- Відтворення духу справжньої народної пісні, органічний зв'язок з фольклором.
Жанри
- Лірична поезія;
- Релігійна поезія;
- Ліро-епічна поема, балада;
- Історичний роман;
- Історична драма;
- Фантастичні оповідання, повість.
Реалізм (друга половина XIX століття)
Реалізм (від лат. «річ, діло», «матеріальний») - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.
Характерні риси:
- раціоналізм;
- раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
- правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
- принцип точної відповідності реальній дійсності уевідомлюється як критерій художності, як сама художність;
- характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
- спрощення образів, їх стандартизація;
- особистість - частка певного соціального класу;
- вторинність людської душі (пояснення усіх психологічних процесів як наслідку економічних та соціальних причин);
- конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
- вільна будова творів;
- перевага епічних, прозових жанрів у літературі (оповідання, повість, роман), послаблення ліричного струменя мистецтва;
- розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей;
- послаблення ролі автора у художньому творі (розповідь переважно ведеться від третьої особи.
Реалістичні течії другої половини XIX століття в українській літературі
- Побутово-просвітницький реалізм: письменники демократизовано звертаються до життєвого матеріалу, у художніх творах з'являються представники різних соціальних верств, митець свідомо втілює радощі та хвилювання своєї епохи і розкриває певний настрій часу.
Елементи побутово-просвітницького реалізму мають місце у творах: «Катерина» Т. Шевченка, «Людина» О. Кобилянської, «Інститутка» Марка Вовчка, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Перехресні стежки» І. Франка, «Чорна рада» П. Куліша та ін.
- Революційний реалізм: наявність у творах ідей кардинальної зміни життя суспільства, неприхованого заклику до боротьби за кращу долю народу, за утвердження дійсного миру, прекрасного і справедливого («Заповіт», «Гайдамаки» Т. Шевченка, «Гімн» І. Франка-та ін.). Пізніше революційний реалізм переріс у соціалістичний.
- Класичний реалізм: «спадкоємець» просвітницького реалізму, збагачений досягненнями художньо-психологічними, об'єкт письменницького зображення - людина та її внутрішній світ, який досить глибоко досліджується, розкривається психологія звичайної, типової людини. Класичний реалізм має унікальну якість: він піднімається над своїми творцями і залишає їх далеко позаду («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного, «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого та ін.).
- Критичний реалізм: в основі - принцип історизму, правдивого зображення дійсності; сміливе викриття вад суспільного устрою, заперечення законів існуючої системи, завдання мистецтва не тільки відобразити світ, але й дати йому оцінку («Сон» («У всякого своя доля...»), «Кавказ» Т. Шевченка, «Мойсей» І. Франка» та ін.).
Декадентство
Декаденство — літературна течія в європейській літературі, мистецтві та культурі (кінця XIX — поч. XX ст.), яка проповідувала ідеї "чистого мистецтва" ("мистецтва для мистецтва"), відмежовування від соціальних конфліктів тощо.
У Галичині письменники-декаденти створили літературне угруповання "Молода муза" (1906-1909).
У Східній Україні декаденти групувалися навколо "Української хати".
Коментарі
Дописати коментар