ПМ -21 Мистецтво 16 грудня 2022

Мистецтво України XIX-XX ст.

ПМ-21 Мистецтво 14 грудня 2022

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

НАПРИКІНЦІ XVIII – У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Початковий рівень

Виберіть правильний варіант відповіді.

1. Укажіть, коли був заснований Київський університет.

А 1805 р.; Б 1817 р.;

В 1834 р.; Г 1844 р.

2. Укажіть, навчальні заклади якого типу набули поширення в Україні в першій половині ХІХ ст.

А Училище; Б ліцей;

В гімназія; Г технікум.

3. Укажіть, який стиль був панівним в українській архітектурі першої половини ХІХ ст.

А Романтизм; Б класицизм;

В готика; Г бароко.

4. Укажіть прізвища видатних художників першої половини ХІХ ст.

А В. Боровиковський, В. Тропінін, І. Сошенко;

Б Й. Витвицький, А. Єдлічка, М. Вербицький;

В К. Костанді, А. Куїнджі, М. Ярошенко;

Г М. Лисенко, С. Гулак-Артемовський, П. Сокальський

5. Укажіть, у якій галузі культури уславився М. Щепкін.

А Архітектура; Б скульптура;

В театр; Г живопис.

6. Укажіть прізвище автора літературних творів «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик», за якими ставилися вистави в перших українських професійних театрах.

А Г. Квітка-Основ'яненко; Б І. Котляревський;

В Т. Шевченко; Г П. Куліш.

Середній рівень

7. Установити відповідність між прізвищами діячів науки та культури і галуззю, у якій вони працювали.

1 Т. Осиповський, М. Остроградський А Література

2 І. Срезневський, М. Цертелєв Б Історія

3 М. Маркевич, М. Костомаров В Фольклор

4 П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка Г Математика

Д Хімія

8. Розташуйте назви вищих навчальних закладів у хронологічній послідовності їх заснування.

А Технічна академія у Львові

Б Київський університет

В Львівський університет

Г Харківський університет

Достатній рівень

9. Заповніть порівняльну таблицю «Розвиток українського мистецтва наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст.» та зробіть висновок.

Українські землі у складі	Театральне мистецтво	Музичне мистецтво	Архітектура та живопис

Російської імперії



Австрійської імперії

Високий рівень

10.Висловiть власне судження щодо наведеного твердження .

... Незважаючи на обмежені досягнення у сферiмови та лiтературu, національне відродження в Наддніпрянській Україні протягом збиральницької стадї наприкінці XVIIIта в nершuх десятиліттях XIX століття мало також важлuвiздобутки, особливо в царині icmopiїта фольклору. Цікаво зазначити, хай якнесподівано це звучить, що уряд Російської Імперії на загал niдтрuмував uiпроцеси. Тож на Наддніпрянщині розпочалася організаційна стадiянаціонального відродження.

ПМ-21 Мистецтво 13 грудня 2022

Образотворче мистецтво XIX-XXст. в Україні

Домашнє завдання

1. Опрацювати лекцію в конспект.

2. Вміти характеризувати образотворче мистецтво України 19 ст. Знати українських художників.

ПМ-21 Мистецтво 12 грудня 2022

Мистецтво на українських землях 18ст.

Домашнє завдання:

1. Опраювати лекцію в коспект, записати основні відомості.

2. Вміти характеризувати цей період, знати терміни

ПМ-21 Мистецтво 9грудня 2022

Благодійна та меценатська діяльність гетьмана України - Івана Мазепи.

Постать гетьмана І. Мазепи (1687— 1709 рр.) є однією з контрастних в українській історії. Його ім'я, що лунало, не зважаючи на майже трьохсотрічні анафеми, з петербурзьких імперських тронів та амвон російських православних церков, а потім київських та московських партійних вождів, як ім'я зрадника, ніколи не було забуте народом. Казково багатий „ясновельможний” правитель – та незрівнянний в українській історії доброчинний діяч та меценат, захисник культури; володар сотен тисяч кріпосних „душ” – та прибічник свободи України; виключно хитрий та спритний політик – та трагічно переможений властитель, що вмирав на самоті від відчуття непоправності Полтавської катастрофи. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.

.Характерною рисою сьогодення є великий інтерес до історії культури, духовних витоків нашого народу. Все частіше чуємо, і навіть вживаємо, такі слова як ,, благодійність ” та ,, меценатство”. Благодійність та меценатство є такими соціально-культурними явищами, викликані не тільки економічними надприбутками , але й соціально-культурними потребами епохи, особливо в період соціально-економічних, національних та культурних зрушень. Нині Українська держава знаходиться в кризовому стані, негативні явища спостерігаються в економіці, політичній сфері, культурі. Все це притаманно перехідному етапові в розвитку держави. Але разом з тим всі ці кризові явища негативно позначаються на населенні держави: з одного боку, зростає чисельність дуже багатих осіб, а з іншого – значно збільшуються кількість соціально незахищених верств населення, яким держава неспроможна надати соціального захисту.

Благодійність – добровільна безкорисна пожертва фізичних і юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги. Синонімом до слова «благодійність» є філантропія. Філантропія у перекладі з грецької мови означає «любов до людей». У V ст.. до н.е. – божественна прихильність, з IV ст.. до н.е. – доброзичливе ставлення до людини, згодом - індивідуальна благодійність. Починаючи з ХІХ ст.. філантропія – це безкорислива допомога одних людей до інших. Для неї характерна громадянська спрямованість. Меценатство ( від імені римського вельможі, сподвижника римського імператора Августа Мецената Гая Цільній, що помер у 8 р. до н. е.) – безкорислива матеріальна підтримка діячів літератури, мистецтва, науки ( у вигляді подарунків, пенсій, премій, синекур).

В Україні явище благодійності існувало ще в часи Київської Русі. Воно базувалося на засадах християнської моралі, яка пізніше стала основою української філантропії.

Що ж підштовхнуло цих людей на меценатську та благодійну діяльність? У цей період головною причиною меценатства та благодійності вважалася висока релігійність руської ( слов’янської) людини, яка на свою діяльність дивилася не тільки, або не стільки, як джерело наживи, а й як на виконання задачі, свого роду місію, покладену не неї Богом або долею.

Що ж стосується представників аристократичних кіл, то на їх благодійну, а скоріше меценатську, діяльність вплинуло піднесення української культури.

Постать гетьмана І. Мазепи (1687— 1709 рр.) є однією з контрастних в українській історії. Його ім’я, що лунало, не зважаючи на майже трьохсотрічні анафеми, з петербурзьких імперських тронів та амвон російських православних церков, а потім київських та московських партійних вождів, як ім’я зрадника, ніколи не було забуте народом. Казково багатий „ясновельможний” правитель – та незрівнянний в українській історії доброчинний діяч та меценат, захисник культури; володар сотен тисяч кріпосних „душ” – та прибічник свободи України; виключно хитрий та спритний політик – та трагічно переможений властитель, що вмирав на самоті від відчуття непоправності Полтавської катастрофи. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.

Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя Руїни зазнала страшного занепаду. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа, для розвитку культури та духовності українського народу.

Після проголошення у 1991 р. незалежності України розпочалася реінтерпретація імені І.Мазепи, пошуки об’єктивних критеріїв в трактуванні цієї трагічної постаті здобули новий імпульс. Проблема господарської, доброчинної та меценатської діяльності гетьмана І.С. Мазепи є малодослідженою як в українській, так і зарубіжній історіографії. Заслуговують уваги роботи В.Ковалинського, І.Сюндюкова, В.Червинського

Добродійність і меценатство були давньою українською традицією і навіть в ті неспокійні часи (ХVII – ХVIII ст.) не були чимось незвичайним. Але розмах і розміри добродійності Мазепи справляють враження навіть на нас, а його сучасники ним захоплювалися. За часів гетьманства Мазепи в Україні спостерігався розквіт українського бароко, де роль гетьмана помітна практично у всіх областях. Використовуючи сучасну термінологію, можна сказати: це був справжній інтелігент при владі, тобто виключно рідкісний в більш пізні, новітні, часи тип українського правителя. Зрозуміло, одночасно і аристократ, тому що тодішня епоха часто ототожнювала ці поняття. Ось саме тому підтримка, розвиток і захист культури були для Івана Степановича не стільки політичним розрахунком, скільки внутрішньою потребою.

Очевидно, І Мазепа був одержимий будівництвом, оскільки за час свого гетьманства, а на нього припало чимало найважливіших подій, походів і воєн, побудував більше, ніж всі гетьмани і інші українські правителі, незважаючи на заборону Петра І зводити кам'яні споруди у зв'язку з будівництвом Петербургу.

В Україні ХVII – ХVIII ст.. центром культурного життя і головною визначною пам’яткою будь-якої місцевості була церква. Сила храмів, побудованих гетьманом Іваном Мазепою, свідчить про грандіозне будівництво, яке було виконане на дуже високому технічному і художньому рівні. Особливий, оригінальний тип споруд, своєрідні технічні способи, самобутні архітектурні форми, деталі і прикраси, які свідчили про національний український стиль, дали назву цілому періоду в мистецтві – українське або козацьке бароко [2: 119].

Достатньо сказати, що Іван Мазепа побудував чотири великі київські церкви, реконструював п'ять інших величних будов княжого періоду і закінчив будівництво трьох церков, яке було розпочате ще його попередниками. Всі ці дванадцять храмів будувалися протягом 1690- 1706 рр., причому найінтенсивніше будівництво велося в 1695-1700 рр. Насправді, величезну кількість церков і монастирів побудовано, реконструйовано, перебудовано, оновлено за допомогою Мазепи. Монастирі – київські (Печерськ лавра, Пустинно-Нікольський, Братський, Богоявленський, Кирілівський, 3олотоверхо-Михайлівський, Ніжегородський), Чернігівський, Троїцько-Іллінський, Лубенський, Мгарський, Прилуцький, Густінський, Батуринський, Крупицький, Глухівський, Петропавловський, Домницький, Макошивський, Бахмацький, Каменський, Любецький; кафедральні собори в Києві (Св. Софія), Переяславі, Чернігові; церкви в Батурині, в Дегтярях, навіть в деяких селах, а за межами України – у Вільно, Рильську і в країнах православного Сходу мали у вигляді гетьмана Мазепи свого великого доброчинника [8: 138]. Прикладом того служить фундування гетьманом І. Мазепою Євангелія арабською мовою, друкованого в Алеппо в Сирії (1708), про що свідчить передмова з присвятою гетьманові та гравюра із його гербом. Меценатство І. Мазепи сягало Палестини, Антіохії, Олександра, грецького Афону і Царгорода. На замовлення гетьмана зроблено срібну плиту для церкви Гробу Господнього в Єрусалимі. Мазепа подарував срібну миску (тарелю) для церкви Гробу Господнього в Єрусалимі з написом: ,,Дар Його Високості Івана Мазепи, гетьмана Русі”. Збереглася дотепер у Єрусалимі Плащаниця, яку подарував для церкви Гробу Господнього гетьман І.Мазепа. Плащаниця розміром один на півтора метри, кута у срібній блясі [3: 187].

Київ став основним місцем будівництва. Це місто відроджувалося як духовний центр України. Величні споруди, зведені, або побудовані, на гроші Мазепи і його соратників, стали найціннішими перлинами стародавньої столиці України. Він побудував чотири головні київські церкви – Братська Богоявленська церква, військовий Нікольський собор, велика Лаврська церква і церква Всіх Святих на Економічних воротах в Лаврі [7: 27]. Софійській монастир також був значно змінений і перебудований завдяки пожертвам гетьмана. Він узяв під опіку освіту, науку, мистецтво і церкву, якій був вірний завжди. Саме тому ще довго після його смерті, коли пам'ять про нього була стерта навіть у віддалених околицях, його портрет прикрашав один з монастирських вівтарів.

Після смерті Мазепи козацька старшина підрахувала, хоча і не в силах була це зробити точно, скільки грошей гетьман Іван Степанович «давал щедрою рукою божественным намерением на строительство монастырей и церквей, особенно на милостыни». З цього реєстру відомо, що ,, на позолоту купола Печерської церкви – 20 500 дукатів; на зведення стіни навкруги Печерського монастиря і церкву – 1 000 000 дукатів; на будівництво церкви Київської колегії з гімназіями і іншими приміщеннями – понад 200 000 золотих; на реконструкцію монастиря церкви Святого Кирилу поблизу Києва – понад 10 000 золотих; на організацію будівництва єпископського собору в Переяславі з монастирем – понад 300 000 золотих...” [6: 117]. Цей список можна продовжувати і продовжувати. Окрім цього, гетьман Мазепа щорічно жертвував на Густинський монастир 500 золотих, на київських бурсаків – 1 000 золотих, „на запис Печерському монастирю” – 180 000 імперіалів, які російський уряд конфіскував в 1708 році [6: 118].

Багато грошей Іван Степанович жертвував на придбання різного церковного начиння, богослужебної літератури для церков і інших предметів, так необхідних для проведення богослужінь. Відомо, наприклад, що Мазепа за 73 000 золотих купив великий дзвін для Печерського монастиря; за 2 000 імперіалів – великий срібний свічник для Печерської церкви; за 2 400 дукатів золоту чашу і золоту оправу Євангелія для Печерської церкви; за 3 000 дукатів – золоту митру для цієї ж церкви; за 500 дукатів – золоту чашу для собору митрополиту в Києві; за 4 000 імперіалів – срібну раку з п'ятьма срібними свічниками на мощі Святий Варвари [4: 156].

Не менш великим діянням гетьмана Мазепи є реставрація і відродження цінніших пам’ятників давньокняжого періоду. Гетьман особливо піклувався про пробудження інтересу до старовини і повернення до найдавніших періодів української історії і державності. Ця акція відродження величних пам'ятників минулого сприяла збереженню державних традицій. Пам'ятники були, в основному, в дуже плачевному стані. З часів Петра Могили вони рідко коли реконструювалися, хоча ще зберігали минулу велич і стилістичні риси своїх форм. За часів Мазепи вони не тільки реставрувалися, але і істотно доповнювалися, набуваючи розкішні барочні форми. Важко собі уявити, скільки праці, енергії і грошей пішло на відновлення і створення цих величних храмів.

Головна соборна церква Першої Пречистої Богородиці Києво-Печерської лаври була побудована на гроші Мазепи в 1695-1696 рр., як свідчать гравюри церкви того часу, із західної сторони добудовані розкішні фронтони перед входом і над ним. Барочні форми придбали також бокові фронтони і сім куполів. Цей коштовний пам'ятник був знищений 4 листопаду 1941 р., після вибуху залишилася тільки частина однієї стіни і один боковий купол. В післявоєнні роки пам'ятник був досліджений, а залишки реконструйовані. Троїцька церква над головними воротами Лаври, побудована в 1106 р. і що реставрується Мазепою в 1698 р., мала високий барочний купол, два куполи трохи менше з обох боків і широкий фронтон посередині. Софійську кафедру в Києві, краща і найбільша споруда давньокняжого періоду, заклав князь Ярослав Мудрий. Немало зусиль і грошей витратив на неї Іван Мазепа. Після реставрації в 1690-1697 рр. Софія Київська істотно змінила свій зовнішній вигляд і розміри. Тоді було добудовано ще пара широких куполів, і храм став дев’ятикупольним. Стіни і куполи реконструйовано і відбудовано чотири нові куполи. Гетьман побудував і кам'яну дзвіницю (зберігся тільки перший поверх), і монастирську трапезну з льохами, підземними ходами, а також пекарнею. Окрім цього, на утримання шпиталю при Києво-Печерському монастирі гетьман надав села Остром і Ядлівку в Баришівській сотні Переяславського полку. Це приклад фінансування Мазепою благодійних закладів [7: 27].

Михайлівський Золотоверхий монастир в Києві – друга визначна пам'ятка давньoкняжого періоду, відреставрована Іваном Мазепою. Замість трьохкупольної вона стала семикупольною (з сьома новими куполами). Потрібно відзначити, що серед всіх мазепинських реконструкцій пам'ятників давньокняжого періоду реконструкція Золотоверхої церкви була найвдалішою. Тут збережена цілісність будови, яка підкреслює просторовий об'єм і його велич. В розкішних формах українського бароко оформлені всі деталі будови, такі, як: фронтони із західного фасаду, вікна, дверей, підкупольники. Особливо своєрідний характер має ряд невеликих фронтонів, які закінчуються «сяйвом» над контрфорсами південного і північного фасадів [5: 58]. Ця церква була варварським способом (за допомогою динаміту) знищена радянською владою в 1934 р.

Крім будівництва, реконструкції і реставрації церков, Мазепа піклувався і про іншого роду спорудах — цивільного і спеціально військового призначення. На жаль, матеріали і інформація про ці споруди ще не вивчені, до того ж багато з цих витворів мистецтва російська історіографія віднесла до «геніальних творінь» Петра І. У той час вони створювалися на українській землі, руками українського народу і за проектами українських архітекторів або тих іноземців, які знаходилися в Україні при гетьманському правлінні.

Гетьман Іван Мазепа добре розумів значення виходу до моря для України, тому почав активно створювати корабельний флот і фортифікації у Причорномор’ї. Відомо, що Мазепа дав гроші на будівництво десяти кораблів [3: 150]. Однією з самих великих фортифікаційних споруд, яка оцінюється як архітектурна пам’ятка, були оборонні стіни Києво-Печерської лаври. В кінці ХVII ст.. навколо лаври на гроші гетьмана Мазепи будують міцну кам'яну огорожу. Будівництво почато в 1690 р. у вигляді величезної кам'яної стіни, приблизно прямокутної форми, довжиною близько кілометра, з воротами і баштами, які відображали стилістичні риси українського бароко. З окремих частин особливо вдалими стали Економічні ворота і Палатна башта (знищена в 1942 р.) [7: 28]. Будівництво цієї фортеці перешкодила просуванню турок і татар углиб України, зберегло цілісність Києва та створило основу для завоювання Чорноморського узбережжя.

На початку ХVІІI ст. за замовленням гетьмана І. Мазепи будується кам'яне приміщення в Любечах на Чернігівщині, яке використовувалося як сховище зброї, «порохова і грошова скарбниця» Любецького замка [7: 28]. Після 1708 р. вона дісталася чернігівському полковнику, а незабаром наказному гетьману П. Полуботку; до історії архітектури увійшла як „кам’яниця Полуботка”.

З цивільних будов, створених Іваном Мазепою, відзначимо величний замок в Батурині, будинок в Чернігові і ґрунтовну перебудову Київської академії. Як згадував Пилип Орлик, Мазепа любив відвідувати Києво-Могилянську академію і виступати перед викладачами і студентами „на мові Тіта Лівія і Цiцерона” [5: 58].

Iван Степанович багато зробив для Чернігова. Саме завдяки Мазепі був заснований та побудований чернігівський Колегіум. З небагатьох збережених зразків цивільного будівництва особливою популярністю користується так званий «Будинок Мазепи» в Чернігові, який призначався для військової полкової канцелярії. Цей дорогоцінний пам’ятник українського бароко з розкішним орнаментом (комбінації західноєвропейських зразків, збагачені і вдосконалені місцевими мотивами) зіпсований результаті заміни даху вже у наш час. Ще одним будинком цивільної архітектури в Києві на Поділлі був корпус Київської академії: його будівництво здійснив саме Іван Мазепа. Цю добродійну найважливішу просвітницьку акцію високо оцінила українська громадськість того часу. Академію стали іменувати Могилянсько-Мазепинською [2: 235]

Загальний напрям мазепинської будівельної політики вимальовується перш за все в бажанні виходити з місцевих традицій. Великі собори зводилися на зразок західних, а монастирські і міські церкви, невеликі за своїми розмірами, - в дусі народної архітектури, тобто враховувалися смаки і шляхти, і основної маси населення.

Ще одним напрямом добродійної діяльності гетьмана Мазепи був акт дарування власних книг багатьом навчальним закладам України, зокрема Києво-Могилянській академії. Талановитий західноукраїнський письменник Богдан Лепкий гірким сарказмом описав в романі-епопеї «Мазепа», як був уражений цар Петро І і його соратники (багато хто з яких, до речі, і грамотно писати могли насилу), коли, гостюючи в Києві у гетьмана (1706 р.), побачили в бібліотеці Мазепи чудові, унікальні, в розкішних обкладинках видання латинських, німецьких і французьких книг з філософії, історії, збірок європейської поезії.

Французький дипломат Жан Балюз, відвідавши в 1704 р. гетьманську резиденцію Батурін, також був у захопленні від побачених там латинських книг. Важливо відзначити, що Мазепа не тільки збирав книги особисто для себе, він щедро дарував їх бібліотеці Могилянської академії, для якої багато що зробив, різним церквам і приватним особам. Пересопницьке Євангеліє, подаровано гетьманом кафедральній церкві в Переяславі, звідти воно перейшло до духовної семінарії в Полтаві. Розкішне видання Євангелія кінця XVII ст. було подароване Мазепою Верхратському монастиреві біля Рави-Руської, два чудово виданих Євангелія отримав від гетьмана Лубенський монастир. Втім, той же Балюз свідчить, що на самому почесному місці в батуринській бібліотеці Івана Степановича стояло латинське видання «Государ» Н. Макіавеллі, цю книгу господар постійно перечитував. [8: 140].

Мазепа, окрім володіння багатьма іншими талантами, ще був схильний до віршування. Ось його рядки: „Всi спокою щиро прагнуть, а не в єден гуж тягнуть. Тягнуть. Той направо, той наліво. А всi браття: те-то диво!». І далі про долю рідної землі: «През незгоду всi пропали, самi собі звоювали.» [7: 26]. Мимоволі думаєш: якби в реальній політиці українська правляча верхівка того часу слідувала словам свого гетьмана!

У своїй діяльності гетьман значну увагу приділяв розвитку освіти. Шкільна мережа існувала в містах і містечках, при церквах діяли парафіяльні школи. У 1696 р. гетьманським універсалом було задекларовано реформу Ніжинського грецького братства, а Новгород-Сіверську слов’яно-латинську школу в 1689 р. переведено до Чернігова, на основі якої створено колегіум. У грамотах І.Мазепа підкреслював значення Києво-Могилянській академії для навчання в ній дітей малоросійських [8: 140].

Своїми універсалами Мазепа підтвердив усі надбання Братського монастиря й подарував від себе 17 дворів на Подолі та села Більмачівку (1692), Виповзів і Лутаву (1693). Крім того, він щороку давав на стипендії студентам 1000 золотих, ,,всякому з малоросійських дітей хотячому вчитись”, поповнював бібліотеку ,,різними манускриптами” [7: 28].

І. Мазепа усвідомлював необхідність підготовки освічених, культурних діячів, свідомої національної інтелігенції, піклувався про освіту й культуру в Україні, підтримував найтісніші зв'язки з Київською академією. Він також дбав і про розбудову Академії, яка за його гетьманування досягла високого піднесення й здобула визнання в міжнародному культурному світі. Саме за його правління Київський колегіум одержав високий статус академії (1701), чимало молодих людей вирушило у західноєвропейські університети.

І. Мазепі присвячують свої панегірики київські й чернігівські поети, а серед них вихованці Академії – Стефан Яворський, Дмитро Туптало.

Значне місце в суспільно-політичному житті Гетьманщини займала релігія. Залежність від Москви, постійне очікування навали ординців, зазіхання Польщі на українські землі вимагали духовної консолідації нації. Мазепа чудово розумів можливості православної церкви, довкола якої протягом кількох століть єднався народ. Гетьман оточив себе інтелектуалами-ігуменами, архієпископами, письменниками, просвітянами, філософами, відомими проповідниками, до яких належали Інокентій Монастирський, ігумен Свято-Троїцького Києво-Кирилівського монастиря Лазар Баранович, відомий архієпископ, автор богословських трактатів Феодосій углицький, архімандрит Євецького монастиря, помічник архієпископа, а згодом наступник Л.Барановича на Чернігівський єпархії Іоан Максимович.

Під козацько-гетьманською опікою Києво-Печерська лавра проводила широку культурно-просвітницьку діяльність, надзвичайно корисну козацькій державі. Видання Печерської друкарні відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості українського народу, його патріотичних почуттів, були могутнім засобом у боротьбі за саме існування української народності. У творах XVII – початку XVIII ст., надрукованих у Лаврі, часто зустрічаються портрети гетьманів – Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Мазепи та ін.

Друкарня Києво-Печерської лаври часто друкувала книги на замовлення гетьманів і старшини. Так, у 1752 р. Лавра надіслала книги в глухівську резиденцію гетьмана К. Розумовського для його придворної капели. У 1760 р. на замовлення лубенського полковника було надруковано до тисячі букварів і часословів для навчання дітей козаків [3: 250].

Всебічна матеріальна підтримка Києво-Печерської лаври з боку гетьманів і старшини створила умови для монастиря стати не тільки духовним, але й важливим культурно-освітнім центром.

Таким чином, розглянувши основні аспекти доброчинно-меценатської діяльності І.С. Мазепи, можна сказати, що гетьман уособлював у собі не тільки притаманний добі прагматизм відстоювання владного крісла, безкомпромісної боротьби з опонентами, але й великі можливості непересічного діяча культури, справжнього цінителя мистецтва, книги, ревного покровителя церкви. Здійснюючи свій потаємний намір зробити Україну незалежною державою, І.Мазепа спрямовував великі зусилля насамперед на будівництво її фундаменту, на основі якого можна було б вибудувати суверенну країну. Церковна, духовна політика І.Мазепи, його активна позиція у питаннях створення нових мистецьких, літературних, архітектурних цінностей є насправді визначальним внеском у будівництво української культури.

Кращу і остаточну оцінку гетьману дав народ : ,,Від Богдана до Івана не було гетьмана ”.

На жаль, незважаючи на наявність глибоких соціально-історичних традицій, культура благодійності та меценатства у сучасному українському суспільстві поки ще не набула належного розвитку. Таке ставлення до благодійності не в останню чергу пов’язане з реаліями сьогоднішнього дня. Враховуючи існуючий історичний досвід, слід зазначити, що благодійність ефективно сприяє не тільки становлення і розвиткові науки, культури й освіти, але також і взаємодії особи, суспільства й держави.

Сьогодні визначними мотивами прояву благодійності для українських меценатів є не релігійно-етичні, соціально чи культурні моменти, а лише можливість заявити про себе, підтвердити значимість власної ваги, отримати додаткову рекламу. Тому важливо, щоб у цій справі зазвучала і релігійно-етична, культурна складова, що споконвічну була властива українському народові.

ПМ- 21 Мистецтво 8 грудня 2022

"Розвиток української драматургії"

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Лекцію опрацювати в конспект.

2. Пройти тест

Код доступу 7775793

використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

Дійсний до 9 грудня 19.00

ПМ - 21 Мистецтво 2 грудня 2022 2\38

Тема: Розвиток освіти української літератури періоду 14-17 ст. Виникнення та розвиток друкарства

Виховання і навчання в українських землях в добу феодальної роздрібненості грунтувалося на освітніх традиціях Київської Русі. У період переходу від язичництва до християнства паралельно існували язичницькі та християнські школи. За князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого шкільна освіта стала частиною загальнодержавної і церковної політики

Було утворено три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, що утримувалася за рахунок князя — це прототип державного навчального закладу; школа "книжного вчення", основною метою якої була підготовка священиків і ченців; світська школа домашнього навчання, де навчались діти ремісників і купців.

В Україні діяли 23 єзуїтські колегії. Найбільшими були колегії у Ярославлі (1574 p.), де навчався Б. Хмельницький, Львові (1608 p.), Луцьку (1614 p.), Києві (1647 p.), Кам'янці-Подільському, Вінниці, Перемишлі та ін. Викладання велось латинською мовою. На українських землях тоді паралельно з православними існували католицькі школи, а подекуди й протестантські.

Юрій Котермак народився в Дрогобичі на Прикарпатті в родині ремісника Михайла Доната (Котермака). 1468-го року його ім'я було внесене до списків студентів Краківського університету. На честь рідного міста він взяв псевдонім Дрогобич, з особливою гордістю підкреслюючи своє походження. Вже в 1470 році він отримав ступінь бакалавра, а в 1473 — магістра. Далі він вирушив до Італії, у Болонський університет — один з найуславленіших у Європі. Викладали тут відомі вчені, філософи, університет мав багаті культурні традиції.

Павло Процелер (Русин) походить з міста Кросно (нині воєводство Польщі). Ця територія в ті часи була заселена лемками. Він вчився і викладав у Краківському університеті, мав вчений ступінь магістра, який давав йому право очолювати кафедру римської літератури. Магістр Павло з Кросна читав студентам Краківського університету лекції про Овідія, Вергілія, Лукіана та інших поетів. Крім того, він перекладав твори згаданих авторів та писав власні вірші. Павло Процелер з особливою гордістю підкреслював своє слов'янське походження, не поривав з Батьківщиною ні подумки, ні всією своєю освітньою діяльністю, навіть взяв собі псевдонім — Русин.

До видатних українських гуманістів належить і Станіслав Оріховський-Роксолан. Початкову освіту він здобув у Перемишлі, а далі навчався в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському університетах. Після сімнадцятирічного перебування за кордоном повернувся на Батьківщину. Найвизначнішими працями Станіслава Оріховського є "Про турецьку загрозу слово I та II-ге", видане у Кракові в 1543 р., "Про целібат", "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу", "Промова на похоронах Сигізмунда І". Він був талановитим оратором, публіцистом, істориком, філософом. Переважна більшість вчених вважає саме Станіслава Оріховського засновником полемічної літератури. У полеміці з католицьким теологом Яном Сакраном з Освенціма він став на захист православної віри.

На межі XVI—XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які грунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія.

Острозька академія залишила по собі значний слід в історії освіти й духовного життя України. Найвагомішою культурною пам'яткою Острозької академії було видання повної художньо ілюстрованої Біблії слов'янською мовою в 1581 році, текст якої вживався при богослужінні у православних церквах. Острозька академія, даючи освіту місцевій молоді, стала зразком для інших шкіл. За зразком Острозької академії вищі школи були створені в Турові — 1572 p., Володимирі-Волинському — 1577 p., Слуцьку — 1580 p., Львові — 1586 р. Навчання в цих школах було доступне для дітей "всякого стану", убогих і багатих. Їх основним завданням було релігійне і моральне виховання молоді. У Львівській братській школі, наприклад, вчили дітей читати, писати й рахувати, а потім вивчали граматику й риторику, діалектику і музику. Особлива увага приділялася вивченню Євангелія й Апостольських Книг, у пообідні години учні вивчали пасхалію та церковний спів. Програма передбачала вивчення старослов'янської і грецької мови. Учні мали розмовляти і писати цими мовами. З огляду на конкретно-історичну ситуацію вивчалися також латинська і польська мови. Все це свідчить про те, що освіта на українських землях у ті часи була піднята на європейський рівень.

Вагомий вклад у розвиток української культури внесли церковні братства. Виникнення церковних братств припадає на кінець XVI ст., коли православна церква зазнала глибокої кризи, втратила свою монополію у суспільному житті, а католицька, уніатська і протестантська церкви активно боролись за поширення свого віровчення в українських землях. Під впливом прогресивної громадськості польський король Стефан Баторій у 1574 р. видав декрет про дозвіл віленським громадянам відкрити й утримувати братські школи. Починаючи з 1575 р. це право було поширене на всі православні братства Великого Польсько-Литовського князівства й Галичини. Першу братську школу було засновано в 1568 р. у Львові при Успенському братстві, її засновниками були міщани, члени братства Юрій Рогатинець та Дмитро Красовський, культурно-освітні діячі Стефан та Лаврентій Зизанії. У програму школи входило вивчення курсу "семи вільних наук", які складались з предметів "тривіума" — граматики, риторики, діалектики та "квадривіума" — арифметики, геометрії, астрономії, музики. Поряд з церковнослов'янською й грецькою вивчали польську та слов'янську мови.

В Україні до появи першодруків панувала рукописна книга, котра була витвором малярства. Характерною такою пам'яткою є рукописне Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556—1561 pp. у Заславі при монастирі св. Трійці, що довгий час належало Пересопницькому монастирю на Волині. У Пересопницькому Євангелії широко використовується тогочасна термінологія, особливо волинський діалект. Пересопницьке Євангеліє здобуло славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й пам'ятки українського мистецтва. Головний зміст орнаментики Пересопницького Євангелія — зображення української флори. Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і поліграфічної техніки. Перші книги, друковані кирилицею, з'явилися у 1491 р. в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Це були "Осьмигласник", "Тріодь цвітна", "Часословець". Українським першодруком вважається "Апостол", надрукований у 1574 р. Іваном Федоровим у Львові. "Апостол" історично започаткував розвиток друкарства в Україні

Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скромно ("Граматика", 1591 p.). Але вже в наступних виданнях ("Часослов", 1609, "Бесіди Іоанна Золотоустого о воспитании чад", 1609 р.) з'являється новий елемент оздоблення — сюжетно-фігурна гравюра. Вдосконалювалась організація друкарської справи у друкарні Львівського братства. Духовні особи обіймали такі посади: керівника друкарні, загального наглядача за друкарськими матеріалами. На власне друкарські посади запрошували світських осіб. Такими посадами були: "типограф" — складач і метранпаж, "наборщик" — помічник типографа, "столпоправитель" — головний коректор, "батирщик" — накатник фарби на складальну форму, "ізобразителі" — люди, котрі готували малюнки для гравюр. У друкарнях також працювали допоміжні робітники та учні, що виконували другорядні роботи.

ПМ-21 Мистецтво 23 листопада 2022 2/36

Тема: Українське мистецтво 14-17 ст.

Утворення нац. держав .

Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал, створити короткий конспект.

2. Підготувати повідомлення про одного з діячів цього періоду на вибір

Культура України в др.. п. 16 п.п 17ст.

галузь	Характеристика.
Розвиток української мови	Писемна мова українців і білорусів називалась руською. Під впливом усного мовлення в руській мові з’явились елементи української мови. У першій половині 17 ст. виникають полемічні і драматичні твори, вірші написані українською мовою.
Освіта	- початкові школи діяли при церквах і монастирях. Домашня освіта була доступна заможним верстам населення. - Слов’яно – греко – латинські школи. Першу школу було засновано наприкінці 70 – х рр.. 16 ст. в Острозі. Викладалась церковно – слов’янська, грецька, латинська мови та «сім вільних наук» - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія і музика. Ці школи організовували також братства - Протестантські школи. Міста: Киселин, Гоща, Берестечко. - Єзуїтські колегіуми. Міста :Львів, Перемишль, Луцьк, Вінниця. - Греко – католицькі школи. Міста: Холм, Шаргород, Володимир - Вищі навчальні заклади. Острозька академія, Киселенська академія(протестантська),Києво – Могилянський колегіум(1632). Викладалися «сім вільних наук» а також філософія і богослов’я.
Книгодрукування	- І.Федоров(Федорович). 1574 «Апостол» і «Буквар». 1581р Острозька Біблія. - До середини 17 ст. на українських землях у різний час діяло 25 друкарень. Найбільша друкарня існувала при Києво – Печерському монастирі - «Мандрівні»(пересувні) друкарні.
Перші шкільні підручники	- 1574 р «Буквар» І.Федорова – перший шкільний підручник на українських землях. - 1586р – друкарня Віленського братства видала першу церковнослов’янську грамоту, підготовлену в Острозі - 1591р- У Львові видано греко – церковнослов’янську грамоту, «Адельфотес» Асенія Еласонського - 1596р. у друкарні Віленського братства видано «Граматику словенську», «Буквар» і «Лексик»(словник понад 1 тис. слів перекладалися із церковно – слов’янської мови українською) Лаврентія Зизанія. - 1619р. Видано «Граматику словенську» Мелетія Смотрицького - 1627р. У друкарні Києво – Печерського монастиря видано словник «Лексикон славєноросскій» Павма Беринди (бл. 7 тис. слів)
Усна народна творчість	- обрядові пісні(колядки, щедрівки, веснянки, гаївки) - Історичні пісні «Про Сулиму, Павлюка ще й про Яцька Осряницю», «Пісня про Байду» - Думи(Маруся Богуславка» «Самійло Кішка», «Плач невільників»
Література	- ораторсько – проповідницька проза твори П.Могили. - Історичні мемуари. Б.Балика, «Про Москву і про Дніпро, царка московського неправдивого - Політична публіцистика твори С.Оріховського - Латино мовна поезія - Поема «Роксолані» С.Кльоновича розповідає про історію України - Твори П.Русина з Кросна, І.Русина з Турбоніна - Дотримувалися гуманістичних ідеалів.
Полемічна література	Твори релігійного спрямування , у яких висувалися докази авторів, спрямовані проти поглядів їх противників. Г.Смотрицький, Кляч Царства небесного», «Календар римський новий»; І.Вишенський «Послання до єпископа», М.Смотрицький , «Тренос».

Драматична література й театр	- шкільна драма. Й.Волкович, «Розмірковування про муку Христа» - Інтермедія. Короткі одно актові комедійні сценки(«Купив кота в мішку» - Вертеп(мандрівний ляльковий театр) сформувався у першій половині 17ст.
Музика	- Церковна музика. З др.. п. 16 ст. давній знаменитий спів(восьмиголосний) поступається місцем партесному (багатоголосовому) співу. З’явилося нотне письмо. - Світська музика. Новий жанр – кант(пісня для три голосового ансамблю або хору) повчальні, величальні, жартівливі та інші канти. - Інструментальна музика. У містах музики об’єднувалися в окремі цехи. У козаків були військові музики.
літописання	- Гуситський літопис (створений у пер. Чверті 17 ст.) розповідає про події до 1597р. автор невідомий. - Львівський літопис (1498 – 1649) літопис М.Гунашевського - Острозький літопис(1500 – 1636)
Архітектура і містобудування	- оборонна спрямованість містобудування. Багато нових міст(Броди, Станіслав, Жовкла, Тернопіль) що закладалися як замки або фортеці. Більшість замків були дерев’яними. Кам’яні замки – Львів, Луцьк, Кременець, Кам’янець – Подільський. Монастирі також були добре укріпленими фортецями – Успенський Почаївський монастир, Троїцький монастир у Межиріччі під Острогом. - У західноукраїнському містобудуванні спостерігався відчутний вплив європейського Відродження. Львів – будинок Корнякта,Чорна кам’яниця, Успенська церква, каплиця Трьох святителів.
Скульптура	Надгробні пам’ятки. Пам’ятник на могилі К.Острозького в Успенському соборі Києво – Печерської лаври(1579р). скульптурні зображення на архітектурних спорудах (львівські каплиці Бої мів та Камп’янів, Чорна кам’яниця)
Живопис	- Церковний живопис: іконопис та фрески. Поява гуманістичних поглядів епохи. «Богородиця Одигітрія з пророками»1599. Іконостас П’ятницької церкви, створений львівськими майстрами на межі 16 – 17 ст. - Світське малярств. Жанри: портрет, історичний та батальний живопис.
Мистецтво гравюри	- «Євангелії учительське»1637р. містило близько 50 гравюр. - Світська гравюра з’явилась на початку 20 – х рр.. 17 ст. перші гравюри в книзі К.Саковича «Вірші на жалосний погреб…Петра Конашевича - Сагайдачного» 1622р.

ПМ-21 Мистецтво 18 листопада 2022 2/32

Мистецтво Київської Русі

Підсумкова робота

ПМ - 21 Мистецтво 16 листопада 2022 2\30

Література,літописання писемність та освіта Київської Русі. Літописи –історичні твори в Київській Русі.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати лекцію, законспектувати. Знати основні твори і напрямки.

2. Творча робота: презентація, реферат, проект по даній темі.

Писемність та освіта.

І хоча є згадки про те, що у східних слов’ян існувала своя писемність до ΙX ст. – про писемність у вигляді «рисок та резів» згадують Чорноризець Храбрий, Ібн-Фадлан, Ель Масуді та Іб-ель-Недіма. Проте, більшість істориків сходяться на думці, що писемність була створена слов’янськими просвітителями Кирилом та Мефодієм з грецького міста Фесалоніки.

На основі грецького алфавіту та староболгарської мови Кирил та Мефодій створили слов’янську азбуку, як вважається це була глаголиця, що нагадувала ієрогліфи. Учнями Кирила та Мефодія було створено кирилицю, що мала 43 знаки і була значно зручніша чим глаголиця (хоча є думки, які вважають що кирилиця старша за глаголицю). Переважна більшість давньослов’янських текстів, що дійшли до нас це тексти написані кирилицею, глаголичних текстів дуже мало.

Глаголиця від старослов’янського «глаголъ» - «слово», глаголити – говорити; створена близько 863 р. Кирилом, родом з міста Салоніки. Як система знаків глаголиця ідеально відповідала слов’янській звуковій системі, нею написані найдавніші слов’янські пам’ятки, зокрема Київські глаголичні листки. Глаголична абетка Глаголиця проіснувала недовго, в ХІ ст.. її витіснила кирилиця. Кирилична абетка була створена на основі грецького алфавіту, доповненого кількома літерами, що передавали шиплячі звуки, яких не було в грецькій мові. У кирилиці перша буква називалася «аз», (що означає «я»), друга «б» – «буки» (буки), третя «в» - «веди» («відати», знати). Отже, в буквальному перекладі три перші букви кирилиці означають: «Я букви відаю».

Поширення після запровадження християнства на Русі 1. Кирилиця – абетка, винайдена у 863 р. просвітником Кирилом ; 2. церковнослов’янська (або старослов’янська) мова. Кирилиця — слов’янська абетка. Названа за ім’ям слов’янського просвітника Кирила, який разом із братом створив першу слов’янську абетку з 38 літер (глаголицю), а його учні вдосконалили її і назвали кирилицею. Вона складалася з 43 літер (але була й коротша абетка — із 27—32 літер). Кирилиця стала основою сучасних слов’янських систем писемності: білоруської, болгарської, російської, сербської, української тощо. Просвітники Кирило і Мефодій. Ікона

У 996 році князь Володимир засновує першу школу на Русі. У храмах Києва, Новгорода та інших місць існували школи де вчилися переважно діти заможних верств населення. У XΙ ст. у Києво-Печерській лаврі виникає освітній цент, де протягом історії Руси вчилося багато відомих церковних ієрархів та державних діячів.

Монастирська школа

Вже за князювання Володимира Великого було створено першу школу, в якій здобували знання діти найближчого оточення князя. Матері, направляючи дітей, плакали, як за померлими, настільки це було незвичною справою. Школа поширювала та зміцнювала позиції християнства, одночасно переслідувалася й політична мета — створення вітчизняного кліру та освіченого державного чиновника. Такі школи засновувалися й при інших новозбудованих церквах і монастирях. За часів Ярослава Мудрого кількість шкіл збільшується. Вчителями в школах були священики. Тут вчили читати, писати, а також церковного співу та начал християнської моралі. Школи не мали окремих будинків. Учні збиралися у будь-якому приміщенні. Підручниками служили богослужебні книги, найчастіше – Псалтир. Навчання грамоти розпочиналося з вивчення азбук

У 1068 році онука Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна засновує школу для дівчат в Андріївському монастирі. Дівчата з заможних сімей навчалися писати, читати, шити, вишивати, а також шляхетській поведінці. Аналогічні заклади були тоді невідомі у Західній Європі

Загалом світської системи освіти не існувало, все освіта була зосереджена в руках церкви. Методи тодішньої освіти були доволі архаїчними – вивчення на пам’ять текстів з Біблії та іншої релігійної літератури.

Приналежності для письма. Писала, воскові таблички, берестяні грамоти. Металеві писала з Київського Подолу. Гострим кінцем вишкрябували букви, а протилежним – стирали написане. Учні писали на покритій воском дощечці з допомогою писал – металевих або кістяних стрижнів із загостреним кінцем і лопаткою у верхній частині. Гострим кінцем писали букви і слова, а лопатками згладжували написане. Для кращого запам’ятовування алфавіту букви писали на окремих предметах (пряслицях, гребінцях, дерев’яних дощечках). Великі тексти писали на березовій корі. За підрахунками вчених, у вликих містах Київської Русі близько 10 % населення було грамотним.

Наукові знання Київської Русі В галузі розповсюдження наукових знань Київська Русь стояла на одному рівні з передовими країнами Європи. Реальні знання — практична наука ремісників і землеро- бів — як необхідні і корисні для суспільства набули якнайширшого розповсюдження в усіх галузях господарської діяльності Київської Русі.

Знання з математики, первісні елементарні розрахунки були необхідні для спорудження храмів. Арифметичними знаннями користувались під час торгівлі. Провадились також різні обчислення, записувались міри довжини, обсягу, відстані між містами. Робились складні розрахунки, викликані потребами церкви у складанні календарів і пасхалій. У грошовій системі використовувались наочно-обчислювальні засоби — абака. Схема обчислення давньоруської абаки відтворена на мініатюрі Радзивілівського літопису.

Література.

До нашого часу не дійшло до християнських текстів. Як вважаються, якщо і були дохристиянські літописи, то вони могли бути знищеними християнами. Першим повноцінним літописом вважається літописний звід 996 року у якому історія трактується з про древлянської позиції.

Більшість літописів що дійшли до нас походять з починаючи з XΙΙ ст. це – «Повість Минулих літ», “Київський Літопис” 1118-1199 роки, “Галицько-Волинський літопис” 1201-1291 роки. Крім літописів, поширюється також релігійна, публіцистична та художня література. У 1056-1057 було написано «Остромирово Євангеліє», 1073 «Ізборник» Святослава, 1092 «Києвське Євангеліє». Рукописні книги коштували дуже дорого і були доступні лише не багатьом.

Cеред князівських сімей та знаті було дуже освідчені люди, які знали багато іноземних мов; грецьку, латину, болгарську та німецьку. Освідчені люди того часу читали Гомера, Платона, Арістотеля та інших давньогрецький письменників та філософів. Дослідники вважають, що у XΙ – XΙΙΙ на території Давньої Русі знаходилося близько 140 тис книг. В загадий період, було написано 95 літературних творів. У Києві, Чернігові, Переяславі літописання велося до 1238 року

Культура Київської Русі (писемність та література) Літопис двічі піддавався редагуванню (за Володимира Мономаха і Мстислава): у 1116 р. – ігуменом Видубецького монастиря Сильвестром, у 1118 р. – Мстиславом Володимировичем (або за його наказами). Унаслідок цього в літопису з’явилася норманська концепція давньоруської історії, яка не відповідає історичній дійсності. « Мстиславове Євангеліє», замовлене князем у новгородського переписувача Алекса Лазаревича

Найдавніші рукописні книги Київської Русі

Другою датованою давньоруською писемною пам’яткою є Ізборник Святослава (1073), це — архаїчна рукописна хрестоматія, що містить різні вислови та фрагменти з богословських творів.

Ця книга має енциклопедичний зміст, у ній порушуються проблеми християнського богослів’я, розтлумачуються положення Біблії щодо поводження в повсякденні Тут наведено відомості з астрономії й астрології, математики й фізики, історії й філософії, граматики, зоології, ботаніки, логіки й етики.

До наших днів дійшло небагато пам’яток літературних творів доби Київської Русі, але й з тих, що збереглися, можна зробити висновок про високий рівень розвитку літератури цього періоду. Серед видатних пам’яток твір митрополита Іларіона "Слово про Закон та Благодать", агіографічні твори Нестора "Читання про життя і погублєніє Бориса і Гліба" та "Житіє Феодосія Печерського", "Повчання" Володимира Мономаха, "Послання" митрополита Клима Смолятича, проповіді й повчання єпископа турівського Кирила, "Слово о полку Ігоревім", "Хождение Даниила Заточника"

«Сло́во про зако́н і благода́ть» — давньоукраїнський богословський трактат ХІ століття. Найдавніша пам'ятка оригінальної літератури Київської Русі. Написаний 1037–1050, правдоподібно священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном. Стверджує самостійність Руської держави і церкви, заперечує повноваження Візантії щодо Києва. «Слово» підкреслює протилежність «закону» (давньої юдейської релігії) і «благодаті» (нової — християнської). "Слово про Закон та Благодать" Іларіона, проголошене 1050 р. у Софії Київській, стало маніфестом самоусвідомлення руського народу. Іларіон порівнює діяння Ольги і Володимира Святославича з візантійцями Костянтином Великим і Оленою. Ярослав став продовжувачем справ батька, він порівнюється з Соломоном й уславлюється як будівничий Києва та Софії Київської.

Повча́ння ді́тям Володимира Мономаха — визначна пам'ятка літератури Київської Русі. Збереглося (без закінчення) в Лаврентіївському списку «Повісті временних літ» під 1096 роком у кількох неповних частинах. Точної дати написання не встановлено, ймовірно 1109 рік. З літературного погляду — це зразок популярного в античній та середньовічній літературі жанру повчань і одночасно перша в давній українській літературі спроба життєписної розповіді. На перший план у "Повчанні" висуваються задачі загальнодержавного порядку. Священний обов’язок князя – турбота про благо своєї держави, її єдності, сувора дотриманість клятв і договорів. Свої настанови він підкріплює прикладами із власного життя, розповідає про численні походи, викликані необхідністю зміцнення єдності Русі та її захисту від зовнішніх ворогів. Головна ідея "Повчання" Володимира Мономаха – тривога за долю Русі, заклик піклуватись про свою землю і підданих: "Всего же паче убогих не забывайте, …не давайте сильным погубити человека. […]. Паче всего гордости не имейте в сердце, и в уме, но говорите: смертны есть, днесь живы, а заутра в гроб. […] Старые чти яко отца, а молодые яко братью".

Завдяки високим художньо-естетичним якостям рукописні книги Київської Русі й нині є геніальними творіннями, скарбами світового значення. С.Реріх, який сказав: «Є цінності найвищі, які належать усьому людству і які ми маємо разом оберігати». Такими цінностями є літературна спадщина Київської Русі.

ПМ - 21 Мистецтво 15 листопада 2022 2/28

Тема:«Архітектура та живопис доби Київської Русі»

Домашнє завдання:

1. Опрацювати лекцію в конспект.

Архітектура Київської Русі

Яскравою сторінкою культурного розвитку Київської Русі виступає архітектурне будівництво. При спорудженні житла й оборонних будівель слов’яни споконвіку використовували місцеві матеріали та спирались на традиції, що сягали сивої давнини. Відповідно до умов лісу або степу для будівництва їм слугували дерево й глина. До прийняття християнства кам’яні будівлі у східнослов’янських землях майже не зводились. Виняток становили хіба що кам’яні язичницькі святилища Прикарпаття, які зводилися аж до кінця XII ст.

З X ст. в Київській Русі розпочинається новий етап у розвитку монументального кам’яного зодчества, яке стає складовою європейської архітектурної традиції. Маючи власне уявлення про красу, давньоукраїнські майстри, зокрема київські майстри, створювали нові типи споруд, що вражали рівнем розвитку будівельної техніки, витонченим смаком та живописністю композицій. Будували з каменю та цегли, використовуючи методи змішаної кладки та утопленого ряду.

Головним структурним елементом храму був його центральний купол. Зсередини тут малювали образ Христа-Пантократора, тобто Вседержителя. Це був найвищий рівень храму, оскільки за часів Київської Русі дзвіниці не зводилися. Типова храмова споруда мала один, три (Десятинна церква) або п’ять (Софіївський собор у Києві) нефів відповідно до кількості вівтарів у храмі. Внутрішній простір культових споруд оздоблювали мармуровими колонами, капітелями, монументальними мозаїчними панно та фресками. Для полегшення будівлі та поліпшення її акустики робили голосники – порожнину в товщі стіни, в яку закладали глечики. Вікон у стінах давньоукраїнських храмів було небагато. Напівтемне приміщення освітлювалось промінням з-під центрального купола та свічками.

За Ярослава Мудрого відкривається наступна сторінка зодчества. З 1037 р. розпочинається будівництво в Києві "града великого". До його ансамблю входили Софіївський собор, Золоті ворота, Георгіївський та Ірининський монастирі. Місто Ярослава мало площу 80 га, що в 10 разів перевищувало київський дитинець, "град Кия". На відміну від попереднього часу, місто мало вже не лінійну забудову, а радіально-порядкову, за якою вулиці сходилися до західної та східної брам, а головна магістраль прямувала від Золотих воріт до "міста Володимира". Київ було укріплено дерево-земляними стінами, що досягли висоти 14 м. Так будували оборонні споруди і в інших містах Давньоруської держави.

Із 70-х років X ст. розпочинається наступний стильовий етап зодчества, який характеризується відмовою від грандіозних форм. У будівельній техніці активно використовуються місцеві будівельні матеріали та архітектурні традиції. Храми стають меншими за розмірами, але строкатими в оздобленні, що надає їм своєрідної довершеності і краси.

Найпоширенішим типом церков стала три-п’яти купольна храмова будівля. Це Спасо-Преображенський (1036) і Борисо-Глібський (1128) собори в Чернігові, Кирилівська (1146) і Василевська (1183) церкви у Києві, Успенська церква (1078) Києво-Печерської лаври, Михайлівський Золотоверхий собор у Києві (1113) та багато інших.

З 20 – 40 рр. XII ст. остаточно оформлюються місцеві архітектурні школи, з-поміж яких виділяються київська, переяславська, чернігівська, галицька. Характерною особливістю цього етапу стало поєднання візантійських елементів, частка яких відчутно зменшується, і романського стилю, що виявився в техніці споруд, особливостях архітектурних форм, декорі.

Досить сильними виявилися такі тенденції в галицькій архітектурній школі, завдяки чому західноукраїнське середньовічне будівництво досягло стильової цілісності. У старовинному Галичі, що розбудувався за князювання Ярослава Осмомисла, знайдено залишки фундаментів майже 30 церковних будівель, але збереглися тільки романського типу церква Пантелеймона, збудована близько 1200 р. під Галичем.

З кінця XII ст. посилюються народні традиції в архітектурному будівництві. Ця тенденція з усією силою виявилася пізніше, у формуванні національного ренесансного та барокового зодчества. Вагомішими для розвитку архітектури стають смаки та потреби міського населення. Інтенсивно розвивається будівельна техніка. Замість мурування стін стала використовуватись малоформатна цегла-плінфа, яка за форматом була близько до романських і готичних типів споруд, та брущата цегла.

В містах створюються торговельні і ремісничі посади. Князівські резиденції починають витіснятися на околиці, а в центрі замість князівських дворів зводяться ратуші та церкви. Дещо змінюється призначення храмів, які відтепер мають не лише культове значення, а й слугують окрасою міста. Активно розбудовуються столиці удільних князівств, які копіювали Київ та Чернігів: Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Рильськ та ін. такі процеси свідчили про те, що давньоукраїнське зодчество розвивалося в контексті західноєвропейської архітектурної традиції, а будівельна давньоукраїнська традиція слугувала за взірець в інших землях Київської Русі.

Мистецтво Київської Русі

Монументальне мистецтво в Давньоукраїнській державі з’являється з проникненням християнства. У IX – X ст. швидкими темпами розвиваються фресковий та мозаїчний живопис. Оздоблення найчастіше мало характер сюжетних малюнків і портретів святих, що чергувалися з орнаментами. Власне всі зображення мали утворювати єдиний за задумом текст, що читався, як і книга, зліва направо.

Мозаїки були дуже дорогими у виконанні, тому більшість зображень у храмах і князівських палатах виконувалися у вигляді розписів фарбою – фресок. Майстри фрескових розписів працювали не лише над релігійними сюжетами. Світськими за характером були фрески, що прикрашали стіни княжих палат, а в церквах з’явилися розписи, побутові за тематикою, наприклад, сцени полювання та княжого життя в галереях Софіївського собору; зображення константинопольського іподрому, на якому присутні візантійський імператор і київська княгиня Ольга.

Великої популярності в давньоукраїнських розписах набув образ Богоматері. Її типове зображення в канонічній позі Оранти (Благаючої) – з молитовно піднятими на рівень голови руками. Саме такі Богоматері Оранти оздоблювали вівтарну частину багатьох храмів Давньоруської держави.

Софіївська Богоматір Оранта в Києві (1037) належить до числа найвищих досягнень монументального візантійського мистецтва, виконаного київськими майстрами. Усі відомі візантійські Оранти Богоматері поступаються Київській.

Важливим елементом художнього оформлення були орнаменти. У Софії Київській вони є на всіх стінах, стовпах собору, віконних арках, мають рослинний характер і нагадують орнамент пишної мініатюри. Серед пам’яток художнього різьблення по каменю, що прикрашали храми й палаци, найбільшу увагу привертають плити, виготовленні в техніці орнаментального і тематичного рельєфу.

Якщо мозаїки та фрески знаменували тріумф християнства, то іконам поклонялися і молилися. Спочатку ікони завозили з Візантії, а вже з другої половини XI ст. при давньоруських монастирях починають плідно працювати і власні іконописні майстерні. І хоча за тих часів живописці на підписували своїх робіт, а лишали тільки знаки приналежності ікони до тієї чи іншої майстерні, до нас дійшли імена руських іконописців. Найвідомішими з них вважаються Григорій та Алімпій, що жили на межі XI і XII ст. при Києво-Печерській лаврі – одного з найбільших центрів тогочасного іконопису.

Значний слід залишила давньоукраїнська малярська школа в оздоблені рукописів, які прикрашали мініатюрами, заставками, орнаментами. Високий ґатунок книжкової мініатюри виявився, зокрема, в оформленні "Остомирового євангелія", "Ізборника" 1073 р. та 1076 р. тощо.

Особливістю давньоруського прикладного мистецтва було співіснування елементів язичницької і християнської символіки. Нерідко вони мирно уживалися на одному предметі. Так, на київській золотій емалевій діадемі XI – XII ст. поруч з апостолами зображено дівочі голівки й "дерево життя". Можна думати, що язичницькі сюжети і символи на виробах прикладного мистецтва X – XIII ст. несли в собі не тільки декоративну, а й магічну охоронну функцію.

Давньоруські майстри відносно рано володіли технікою виготовлення скла, майолікової кераміки. Цьому сприяло широке будівництво кам’яних будівель, для внутрішнього спорядження яких використовували смальту, керамічні плитки, покриті різнокольоровою поливою.

Склороби, крім смальти, виготовляли різнокольорові браслети, намисто, персні, кубки, чари, інші предмети побутового призначення. Особливо масовими були скляні браслети. Головним центром їх виробництва був Київ. Як вважають спеціалісти, давньоруські ремісники знали вже й секрети кришталю.

Висновок

Перебуваючи в складі візантійської православної співдружності, Русь намагалась не лише бути схожою на Візантію, а й перевершити її. Від часу введення християнства Київ посідав місце духовного і навіть сакрального центру. Для давніх русичів, хоч би де вони проживали, Київ означав те саме, що для греків Константинополь, а для європейських народів – Рим.

Естетичні засади київської мистецько-архітектурної та літературної шкіл відчутно вплинули на культурний розвиток усіх давньоруських земель. Монголо-татарська навала перервала яскравий період культурного розвитку, на деякий час загальмувала духовний розвиток країни. Були знищені витвори давньоруських зодчих і художників, літописців, у вогні пожеж загинули величезні матеріальні та духовні цінності нашого народу. Культурна спадщина IX – XIII ст. стала тією плідною основою, на якій склалася національна культурна традиція в добу пізнього Середньовіччя.

ПМ - 21 Мистецтво 11 листопада 2022 2/26

Тема: Мистецтво Київської Русі. Зародження і розвиток держави.

ПМ - 21 Мистецтво 4 листопада 2022 2\24

Тема: Мистецтво давніх слов'ян

Домашнє завдання:

1. Опрацювати конспект, знати особливості ранніх слов'янських племен.

2. За посиланням https://vseosvita.ua/go введіть код: rdv709

або

Перейдіть за посиланням:
https://vseosvita.ua/test/start/rdv709

Впродовж усього І тис. н.е. праукраїнські землі продовжували залишатися ареною Великого переселення народів. Нищівними для місцевої культури лавами прокочувалися ЇЇ теренами навали аланів, готів, гуннів, аварів (літописних обрів), булгарів, угрів.

Місцеві племена перебували вже на стадії готовності до утворення ранніх держав, аналогічних "варварським королівствам" Західної Європи, що засвідчують знахідки під час розкопок слов'янських поселень так званої зарубинецької (II ст. до н.е. — II ст. н.е.), а особливо черняхівської (II —V ст.) та київської (VI —VIII ст.) археологічних культур.

Зарубинецькі поселення, розташовані по краях берегових терас, групувалися в кількості 10—15. Розміри поселень невеликі (до 2 га). В Подніпров'ї поселення мали оборонні споруди — земляні вали. Житла трохи заглиблені, квадратної форми, з каркасноглинобитними стінами, вогнищем у центральній частині. У Верхньому Подніпров'ї будували наземні житла зі стовбовою конструкцією. На Прип'яті відомі напівземлянки з дерев'яною обшивкою стін. Біля жител споруджувались і ями-погреби. Житла належали невеликій родині з самостійним господарством. Поширеним був обряд трупоспалення (ямні й урнові). Поховальний інвентар небагатий і одноманітний (кераміка, предмети особистого вжитку, прикраси).

Ареал поширення зарубнецької культури

Кераміка зарубнецької культури з традиційними насічкаси та вдаленим орнаментом

Взято з сайту Україна - це ми! https://we.org.ua/history/zarubynetska-arheologichna-kultura/

Кераміка зарубинецької культури є найбільш чисельною серед археологічних знахідок. Більше 95 % складає ліпний посуд місцевого виготовлення із глини, шамоту. Обпалювали його на вогнищі. Корчаги, миски, горшки, кувшини мали надзвичайно багатий орнамент – круглі, овальні ямки, насічки на краю вінчика, невисокі валики, нігтеві вдавлення тощо. Старожитності зарубинецької культури

Знаряддя праці представлені залізними ножами з кістяним чи дерев’яним руків’ям, серпами, короткими косами, сокирами. Дерево обробляли також долотом, зубилом. В багатьох поселеннях знайдені металеві голки та шила. Серед зброї знайдено залізні наконечники стріл і списів, металеві снаряди для метання з пращі. Серед предметів одягу і прикрас найбільш поширені бронзові та залізні фібули, їх видів відомо близько 600. Інше – булавки, браслети, кільця, підвіски, поясні набори, пряжки, буси. Кінцем зарубинецької культури може вважатись друга половина І ст. н. е., коли перестали зустрічатися її пам’ятки. Періодизація зарубинецьких пам’яток заснована на фіксації змін матеріальної культури населення, спричинених соціально-економічним розвитком зарубинецького суспільства. Дослідники вбачають генетичний зв’язок цієї культури з пізньозарубинецькими пам’ятками, з київською культурою, звідси – висновок про неї як про праслов’янську культуру.

Відеофрагмент з історії давніх українських земель

https://www.youtube.com/watch?v=cGupwu7B-ss

З III ст. н.е. на Нижньому і Середньому Дніпрі, Південному Бузі, Дністрі поширювалася нова культура — черняхівська. Перші пам'ятки черняхівської культури виявлені та досліджені 1900 — 1901 pp. у Середньому Подніпров'ї (с.Черняхів на Київщині) В.Хвойкою, а в Подністров'ї — К.Гадачеком. Нині відомо понад 5 тис. черняхівських пам'яток, розкопки проведено на 150 — 200 поселеннях і могильниках.

Черняхівські поселення відрізняються від поселень попередньої доби топографією і розмірами, характером планування. З-поміж них трапляються достатньо великі поселення, довжиною 1,5 — 2 км. Зазвичай, вони розташовувалися вдалині від берегових терас, у глибині плато, на схилах ярів, поблизу чорноземів і луків. На поселеннях відкривають рештки різнотипних жител — наземних, одно- і двокамерних, з глинобитними стінами; заглиблених. Поблизу розміщувалися господарські споруди (повітки, ями, погреби), виробничі комплекси (гончарні горни, залізоплавильні печі, різноманітні майстерні). Черняхівські поселення не мали жодних укріплень. Безперечно, це засвідчувало відсутність безпосередньої небезпеки з боку найближчих сусідів.

Більшість знахідок, які становлять матерільний комплекс черняхівської культури, — вироби ремісників. Провідною галуззю виробництва стало залізоробне ремесло. Відомо понад 57 найменувань різних виробів із заліза. Окремі речі виготовлялись за допомогою термічної обробки, зварювання та інших прийомів. Половина виробів виготовлена зі сталі. Широко використовувались вироби з кольорових металів. Більшість предметів з бронзи — це прикраси і деталі одягу: фібули, пряжки, підвіски, шпильки тощо. Бронзу використовували також для виготовлення проколок, голок, пінцетів, хірургічних ножів; відомі й знахідки ливарних форм. Черняхівські бронзоливарники були зв'язані з двома центрами кольорової металургії — прибалтійською і причорноморською.

Про високий рівень розвитку гончарства засвідчує велика кількість керамічних виробів (горщиків, мисок, глечиків, ваз, кухлів, піфосів), виготовлених на гончарному крузі. Характерною ознакою столової кераміки є сірий колір і лискована поверхня. З домашніх виробництв вирізняються й інші ремесла: косторізне (виготовлення гребенів), каменерізне. У черняхівців з'явилася нова галузь виробництва — виготовлення ротаційних жорен. З твердих порід каменю робили точильні бруски. Відомі сакральні скульптури малих і великих форм. До останніх належать антропоморфні стели, ідоли. Деякі види виробництва мали домашній характер. Це — прядіння, ткацтво, деревообробка та ін.

Ваза черняхівської культури, с. Войскове, Дніпропетровська обл.

Взято з сайту Україна - це ми! https://we.org.ua/history/arheologichni-dokazy-poshyrennya-hrystyyanstva-v-zemlyah-ukrayiny-i-iv-st-n-e/#imageclose-671

Черняхівська культура. Артефакти.

https://www.youtube.com/watch?v=eH_2qZduXdU

З IV ст. відомі два слов'янських союзи: анти та склавіни. Відомо, що Київ як феодальне місто існував з V ст. і, очевидно, був центром слов'янського союзу.

Початок І тис. н.е. залишив на терені міста пам'ятки Зарубинецької і Черняхівської культур, які виявлено в сучасному Києві та його околицях. Відомі археологічні знахідки підтверджують, що одним із найзаселеніших районів Києва на той час була Замкова гора, де розкопами у 1932-1933 pp. і 1940 р. виявлено культурний прошарок із датуючими матеріалами кінця V—VI ст.

Зафіксований записами істориків, хроністів, подорожніх, географів різних країн упродовж І тис. н.е., етнос під назвою руси був розсіяний у декількох географічних точках Європи. Руси періодично змінювали місце перебування, об'єднувались, осідали на завойованих територіях, століттями зберігаючи самоназву, родовід, чесноти.

Паралельно з кам'яною скульптурою у слов'янських племен набула розвитку дрібна металева пластика. Найвідоміші пам'ятки — предмети Мартинівського скарбу ( скарб із 116 виробів із срібла (вагою 3,3 кг), знайдений у с. Мартинівка Черкаської області 1909-го року на березі річки Рось. Скарб датується 6-7 ст. н. е, зберігається у Музеї історичних коштовностей України та частина в Британському музеї у Лондоні[1] . Існує кілька думок про культурну приналежність знахідок. Найчастіше їх пов'язують із пеньківською археологічною культурою, що представляє антів) й окуття турячих рогів із Чернігова. З предметів Мартинівського скарбу цікаві символізовані зображення танцюючих чоловічих фігур у вишитих сорочках. Тут виявлено також зображення фантастичних коней, що мчать галопом. Ці речі яскраві за стильовим художнім вирішенням та художньою виразністю. Декор турячих рогів із Чернігова оздоблений високомистецьким окуттям з фантастичними міфологічними сюжетами.

Частина Мартинівського скарбу на стенді у Британському музеї

Окуття турячих рогів (з кургану Чорна могила М.Чернігів)

Скульптурні зображення ідолів у давніх слов’ян були досить поширеними. Найпростіші з них виконані з дерева, рідше — з каменю, риси обличчя й контури рук у них ледве простежуються. Фігури ідолів майже не були деталізовані й мали вигляд грубо обтесаних вузьких дерев’яних стовпів.

Жодної дерев’яної статуї дотепер не знайдено. Більшість їх після прийняття християнства спалили або скинули в річки. Та й дерево не є довговічним матеріалом.

Судити про зовнішній вигляд слов’янських ідолів можна тільки за кількома кам’яними статуями. Вони дуже масивні, на відміну від дерев’яних, наділених легкими і стрункими пропорціями. У камені лише намічені обриси очей, носа й рота. Фігури ці відрізняються рисами декоративності, близькими за манерою до художньої обробки дерева.

Найунікальнішим є всесвітньо відомий Збруцький ідол, датований IX-Х ст. Його в 1848 р. біля підніжжя пагорба неподалік річки Збруч, біля села Личківців (тепер Гусятинського району Тернопільської області), випадково знайшли прикордонники. Зараз ідол зберігається в Археологічному музеї в Кракові (Польща). У давнину під час руйнування капища, в центрі якого він височів, християни, ймовірно, скинули його у води річки, приблизно тоді, коли київського Перуна тягли Боричевим узвозом до Дніпра. Чотирилику статую згодом затягнуло товстим шаром намулу, й на момент віднайдення вона чудово збереглася.

За усталеною традицією ідолові було приписано ім’я Святовита, тому що статуя давньослов’янського поганського бога Святовита, котра стояла в давнину в Арконі, також мала форму чотириликого ідола. У первісному, язичницькому значенні це ім’я означало “наділений чудодійною і добротворною силою”.

Немає спільної думки і щодо ідентифікації божеств на головному, верхньому ярусі. Б. Рибаков вважав, що на Збруцькому ідолі зображено різних богів. На фасадному боці — Мокош — “матір урожаю”, навколо якої розташовано інші божества, які їй прислуговують. Богиня з кільцем — Лада, богиня весни, оранки й сівби, покровителька шлюбу та кохання. Постать із конем і мечем — Перун, бог грози і війни. Бог із солярним символом — Дажбог, слов’янський сонячний Аполлон. У нижньому ярусі — зображення Велеса, одна з іпостасей якого пов’язана з підземним світом померлих.

Форми Збруцького ідола дуже примітивні й умовні. Стилістика обробки кам’яного блока свідчить про навички майстра — різьбяра на дереві, а не на камені. Те саме підтверджують і чотиригранність зображення, й дуже низький плаский рельєф.

Збруцький ідол — видатна пам’ятка давньоруського образотворчого мистецтва.

Коментарі

Цей блог створено в першу чергу для студентів та учнів, які вивчають історію мистецтва. Але не тільки для них, а й для широкого кола користувачів мережі, які цікавляться мистецтвом. В ньому публікуються матеріали з історії образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Буду рада всім !

ПМ - 21 Мистецтво 2 листопада 2022 2\22

Тема: Мистецтво Стародавньої України. Зародження і розвиток давніх цивілізацій.

Домашнє завдання:

1.Опрацювати лекцію, створити по темі конспект.

2. Дати відповіді на питання:

1. Яке значення культурної спадковості, культурного генофонду

у формуванні та розвитку культури?

2. Яке походження трипільської культури?

3. Який був рівень соціальноекономічного розвитку племен три

пільської культури?

4. Які характерні особливості скіфської культури і культури на

родів Північного Причорномор’я та Криму?

5. Звідки бере свій початок писемний період української історії?

6. Що складало основу язичницької релігії?

7. Що таке антропотеокосмізм?

8. В чому суть першої релігійної реформи Володимира і її зна

чення?

9. Що збереглось від язичницької культури до наших днів?

10. В чому проявляється дуальність українського характеру?

ПМ - 21 Мистецтво 28 жовтня 2022 2\20

Європейська культура 19ст-20 ст.

Контрольна робота

Розвиток культури і повсякденне життя (кінець ХVІІІ –початок ХХ ст.)

І варіант

І рівень

1. Брати Райт здійснили перший політ на сконструйованому ними літаку ...

А. 1901 р.; Б. 1902 р.; В. 1903 р..

2. Художній напрям у мистецтві, одним з основних стильових засобів якого є орнамент - це

А. реалізм; Б. модерн; В. романтизм.

3. Г.Берліоз, Р.Вагнер, М.Глінка - відомі …

А. письменники; Б. художники; В. композитори.

ІІ рівень

4. Поясніть поняття: символізм, романтизм .

5. Розташуйте події в хронологічній послідовності.

А. Джозеф Томсон відкрив електрон;

Б. Дмитро Менделєєв відкрив періодичний закон хімічних елементів;

В. Луї Пастер винайшов сироватку від сказу;

Г. Рентген відкрив невидимі промені.

6. Заповніть пропуски. «Заклик «Боротьба із …» став девізом Третьої … видатного композитора …. ... ….».

ІІІ рівень

7. Які галузі науки були найбільш розвинуті у ХVІІІ – на початку ХХ ст.?

8. Що сприяло виникненню експресіонізму наприкінці ХІХ ст.?

9. Які події ознаменували початок «ери автомобіля»?

ІV рівень

10. Складіть таблицю «Література ХІХ – ХХ ст.»

11. Який вплив мали європейська література і мистецтво на країни Африки?

12. Складіть план розповіді «Масова культура на початку ХХ ст.».

ІІ варіант

І рівень

1. Альберт Ейнштейн розробив теорію відносності …

А. 1905 р.; Б. 1904 р.; В. 1903 р..

2. Художній напрям у мистецтві, одна з гілок модернізму, де головне не зовнішня видимість, а внутрішня сутність речей - це

А. імпресіонізм; Б. символізм; В. експресіонізм.

3. Н.Бор, Е.Резерфорд, Г.Герц - відомі …

А. вчені; Б. художники; В. композитори.

ІІ рівень

4. Поясніть поняття: абстракціонізм, реалізм .

5. Розташуйте події в хронологічній послідовності.

А. винайдено швейну машинку;

Б. у Лондоні побудовано першу лінію метро;

В. винайдено друкарську машинку;

Г. винайдено телефонний апарат.

6. Заповніть пропуски. «Знаменитими на весь світ стали німецькі … брати Якоб і … …, які в 1812 році видали … «Дитячі й родинні казки».

ІІІ рівень

7. Які з наукових та технічних досягнень кінця ХІХ ст., на ваш погляд, дійсно здійснили революцію у виробництві та житті людей?

8. Що сприяло виникненню символізму наприкінці ХІХ ст.?

9. Назвіть найбільші досягнення мікробіології.

ІV рівень

10. Складіть таблицю «Живопис ХІХ – ХХ ст.»

11. На якому історичному тлі виникає реалізм і яке його значення у ХІХ ст.?

12. Складіть план розповіді «Повсякденне життя людей на початку ХХ ст.».

ПМ- 21 Мистецтво 21 жовтня 2022 2/18

Тема:Європейська культура XIX - XX століття

Домашнє завдання:

1. Опрацювати лекцію в конспект.

2. 1. На фоні яких соціальноекономічних перетворень розвивалися духовні процеси XIX ст.?

2. Чому в народній освіті змінилась орієнтація в навчанні: від гуманістичного знання – до природничих наук?

3. Що сприяло розширенню духовного світу людини в XIX ст.?

4. З чим було пов’язано виникнення нових течій в художній творчості?

5. До чого привели творчі пошуки імпресіоністів і постімпресіоністів?

6. Чому кубісти заперечували зв’язок між художнім образом і дійсністю?

7. До чого привела в XX ст. криза гуманізму?

8. Які характерні риси тоталітарної культури?

9. Які причини виникнення масової культури?

10. Яка роль масової культури в сучасному світі?

11. Орієнтація в своєму впливі на стереотипи свідомості, стандарти, штампи, що не вимагають від людини великих витрат розумової енергії, відчуттів, волі тощо. Наведена ознака притаманна культурі взагалі чи масовій культурі?

ПМ - 21 Мистецтво 18 жовтня 2022 2\16

Літературні напрями та течії 19 століття. Їх представники.

Класицизм

Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Характерні ознаки:

абсолютизація естетичного ідеалу античності;
проста прозора побудова твору;
краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;
найточніше, без прикрас, формулювання думки;
традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).

Особливості українського класицизму:

проіснував недовго, розвинувся мало.
Поширення набули переважно «низькі» жанри: траверсійна поезія, комедія, байка.
Твори «високих» жанрів писали переважно російською мовою.
Саме в цей період відбувся перехід від українізованої книжно – слов’янської до живої народної мови.

Представники: І. Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, О. Левицький, В.Гоголь-Яновський.

Сентименталізм

Сентименталізм (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.

Характерні ознаки:

особлива увага до духовного світу людини;
герої творів - духовно багаті, чутливі., добросерді люди;
ідеалізація дійсності;
культ природи;
перебільшення почуттів;
основна увага приділялася почуттям і пристрастям простої людини (моральні риси простої людини - зразок досконалості); мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;
головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.

Особливості українського сентименталізму

в українській літературі виявився слабко – лише у декількох повістях Г.Квітки-Основяненка;
елементи сентименталізму присутні творах багатьох українських письменників 19 ст. (це пов’язано зі специфікою української душі, схильної до сентиментальності);
культове ставлення до природи в українському сентименталізмі набуло нового значення - поетизація рідної землі.

Романтизм

Романтизм (фр. romantisme - romanus - римський) - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.

Український романтизм розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.

Характерні ознаки:

протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;
виняткові характери у виняткових обставинах;
ліризм, фантастика;
повернення до правди, простоти і народності, що дало окрилені образи, простір живому виразові письменницької індивідуальності;
протест проти класицистичного культу розуму (подібно до сентименталістів);
основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. «Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом» (Гегель);
зображення «почуттєвої» сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;
посилений інтерес до фольклору:
взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису (романтики особливо цінували музику);
народ та історія - основні теми української романтики;
утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро - епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;
розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;
література романтизму «свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу", яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства» (Д. Чижевський).

Розвиток українського романтизму має три періоди:

1835 - 1844 - харківський:
1840 - 1847 - київський;
1855 - 1862 - петербурзький.

Характерні риси українського романтизму

Наявність потужного патріотичного пафосу;
Нового значення набуває релігійна лірика;
Відтворення духу справжньої народної пісні, органічний зв'язок з фольклором.

Жанри

Лірична поезія;
Релігійна поезія;
Ліро-епічна поема, балада;
Історичний роман;
Історична драма;
Фантастичні оповідання, повість.

Реалізм (друга половина XIX століття)

Реалізм (від лат. «річ, діло», «матеріальний») - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.

Характерні риси:

раціоналізм;
раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
принцип точної відповідності реальній дійсності уевідомлюється як критерій художності, як сама художність;
характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
спрощення образів, їх стандартизація;
особистість - частка певного соціального класу;
вторинність людської душі (пояснення усіх психологічних процесів як наслідку економічних та соціальних причин);
конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
вільна будова творів;
перевага епічних, прозових жанрів у літературі (оповідання, повість, роман), послаблення ліричного струменя мистецтва;
розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей;
послаблення ролі автора у художньому творі (розповідь переважно ведеться від третьої особи.

Реалістичні течії другої половини XIX століття в українській літературі

Побутово-просвітницький реалізм: письменники демократизовано звертаються до життєвого матеріалу, у художніх творах з'являються представники різних соціальних верств, митець свідомо втілює радощі та хвилювання своєї епохи і розкриває певний настрій часу.

Елементи побутово-просвітницького реалізму мають місце у творах: «Катерина» Т. Шевченка, «Людина» О. Кобилянської, «Інститутка» Марка Вовчка, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Перехресні стежки» І. Франка, «Чорна рада» П. Куліша та ін.

Революційний реалізм: наявність у творах ідей кардинальної зміни життя суспільства, неприхованого заклику до боротьби за кращу долю народу, за утвердження дійсного миру, прекрасного і справедливого («Заповіт», «Гайдамаки» Т. Шевченка, «Гімн» І. Франка-та ін.). Пізніше революційний реалізм переріс у соціалістичний.
Класичний реалізм: «спадкоємець» просвітницького реалізму, збагачений досягненнями художньо-психологічними, об'єкт письменницького зображення - людина та її внутрішній світ, який досить глибоко досліджується, розкривається психологія звичайної, типової людини. Класичний реалізм має унікальну якість: він піднімається над своїми творцями і залишає їх далеко позаду («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного, «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого та ін.).
Критичний реалізм: в основі - принцип історизму, правдивого зображення дійсності; сміливе викриття вад суспільного устрою, заперечення законів існуючої системи, завдання мистецтва не тільки відобразити світ, але й дати йому оцінку («Сон» («У всякого своя доля...»), «Кавказ» Т. Шевченка, «Мойсей» І. Франка» та ін.).

Декадентство

Декаденство — літературна течія в європейській літературі, мистецтві та культурі (кінця XIX — поч. XX ст.), яка проповідувала ідеї "чистого мистецтва" ("мистецтва для мистецтва"), відмежовування від соціальних конфліктів тощо.
У Галичині письменники-декаденти створили літературне угруповання "Молода муза" (1906-1909).
У Східній Україні декаденти групувалися навколо "Української хати".

ПМ - 21 Мистецтво 14 жовтня 2022 2\14

Тема: Доба Просвітництва

Домашнє завдання:

1. Опрацювати лекцію в конспект, знати ведучих діячів доби Просвітництва, вміти дати характеристику основним ідеям.

Тести:

Варіант І

1. Який період називають добою Просвітництва?

А XVII—XVIII ст.;

Б XVIII ст.;

В XVIII—XIX ст.

2. Який культ панував у добу Просвітництва?

А Культ розуму;

Б культ свободи;

В культ філософії.

3. Яка повна назва твору Дж. Свіфта про пригоди Гуллівера?

А «Мандри Лемюеля Гуллівера»;

Б «Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спочатку лікаря, а потім капітана кількох кораблів»;

В «Захоплива розповідь про незвичайні пригоди та мандри Лемюеля Гуллівера».

4. У творі про пригоди Гуллівера Дж. Свіфт удався до замаскованого висловлення думок з іронічними натяками та недомовками, що використовується для уникнення цензурних заборон. Як називається цей художній засіб?

А Алегорія;

Б езопова мова;

В пародія.

5. Звідки родом був Гуллівер, герой твору Дж. Свіфта

А 3 Англії;

Б з Голландії;

В з Франції.

6. Де Гуллівер мешкав, коли був у Ліліпутії (за твором Дж. Свіфта)?

А У палаці імператора;

Б у корівнику;

В у старовинному занедбаному храмі.

7. Яке ім'я дали Гулліверові ліліпути (за твором Дж. Свіфта)?

А Чоловік-Гора;

Б Мілдендо;

В Гольбасто Момарем.

8. Кого в Ліліпутії призначали на вищі державні посади (за твором Дж. Свіфта)?

А Найкращих випускників шкіл;

Б тих, хто краще за інших танцює на канаті;

В переможців лицарських турнірів.

9. До якого жанру належить твір Й.В. Ґете «Вільшаний король»?

А Балада;

Б легенда;

В пісня.

10. Яка ідея вірша Й.В. Ґете «Травнева пісня»?

А Утвердження думки про те, що людина є вінцем природи;

Б оспівування життєствердної сили кохання;

В необхідність дбайливого ставлення до природи.

11. Який художній засіб використано в наведеному уривку вірша Ф. Шиллера «До радості»?

Радість п’‎ють усі істоти З груді матері-землі...

А Епітет;

Б гіпербола;

В метафора.

12. Яка провідна ідея оди Ф. Шиллера «До радості»?

А Визначальна роль мистецтва в духовному житті людства;

Б об’‎єднання людства;

В побудова суспільства, де всі будуть рівними за матеріальним станом.

ПМ- 21 Мистецтво 7 жовтня 2022 2\12

Поширення Реформації. Контрреформація.
Домашнє завдання

1. Опрацювати лекцію в конспект. Знати основні концепції Реформації.

Реформація та її поширення в країнах Європи

ПМ - 21 Мистецтво 4 жовтня 2022 2\10

Тема: "Архітектура Ренесансу і бароко.

Домашнє завдання:

1. Опрацювати лекцію, створити конспект.

Матеріал до уроку - презентація

2. Відповіді на запитання:

- Назвіть країни, у яких виникли Ренесанс, бароко, рококо, класицизм. Схарактеризуйте їх на прикладі пам’яток європейської архітектури.

-Поясніть девіз деяких представників сучасного зодчества: «Максимум функціональності – мінімум непотрібного декору». Про який стиль ідеться?

-Поясніть на проілюстрованих прикладах взаємозбагачення європейських стилів: поєднання бароко з Ренесансом і з готикою в архітектурних ансамблях площ у Римі та Брюсселі.

Як ви вважаєте, чому це відбувається?

3. Виконати тест

Завдання необхідно виконати до 5 жовтня 23:00

ПМ - 21 Мистецтво 30 вересня 2022 2\8

Тема: Мистецтво епохи Відродження. Передумови епохи Відродження. Гуманізм як ідеологія Відродження.

Домашнє завдання:

Матеріал до уроку - презентація

1. Опрацювати лекцію в конспект, записати основні терміни.
2.Дати відпловіді на запитання

Коли і де започаткувалась епоха Відродження?

2. Які історичні передумови становлення культури Відродження?

3. Які винаходи сприяли Відродженню?

4. Які головні носії і елементи Ренесансу?

5. Що таке гуманізм?

6. Яка світоглядна різниця між Середньовіччям і Відродженням?

7. В чому значення спадщини античності для культури Ренесансу?

8. Як ставились гуманісти до співвідношення розуму і віри?

10. Що таке антропоцентризм?

11. Що таке критичний метод пізнання?

12. Кому належать слова «... і все ж таки вона обертається!»?

13. Хто такий Ніколло Макіавеллі?

Дистанційне навчання Українська мова та література. Мистецтво

Шукати в цьому блозі

ПМ - 21 Мистецтво

Мистецтво України XIX-XX ст.

Благодійна та меценатська діяльність гетьмана України - Івана Мазепи.

"Розвиток української драматургії"

Тема:«Архітектура та живопис доби Київської Русі»

Тема: Мистецтво Київської Русі. Зародження і розвиток держави.

Тема: Мистецтво давніх слов'ян

Черняхівська культура. Артефакти.

Коментарі

Тема: Мистецтво Стародавньої України. Зародження і розвиток давніх цивілізацій.

Класицизм

Сентименталізм

Романтизм

Реалізм (друга половина XIX століття)

Декадентство

Поширення Реформації. Контрреформація.
Домашнє завдання

Тема: "Архітектура Ренесансу і бароко.

Домашнє завдання:

Коментарі

Дописати коментар

ПМ - 21 Мистецтво

Мистецтво України XIX-XX ст.

Благодійна та меценатська діяльність гетьмана України - Івана Мазепи.

"Розвиток української драматургії"

Тема:«Архітектура та живопис доби Київської Русі»

Тема: Мистецтво Київської Русі. Зародження і розвиток держави.

Тема: Мистецтво давніх слов'ян

Черняхівська культура. Артефакти.

Коментарі

Тема: Мистецтво Стародавньої України. Зародження і розвиток давніх цивілізацій.

Класицизм

Сентименталізм

Романтизм

Реалізм (друга половина XIX століття)

Декадентство

Поширення Реформації. Контрреформація.Домашнє завдання

Тема: "Архітектура Ренесансу і бароко.

Домашнє завдання:

Коментарі

Дописати коментар

Поширення Реформації. Контрреформація.
Домашнє завдання