М - 19 Культурологія 30 листопада 202

Розвиток української літератури. Т.Г. Шевченко і

українська література. Драматургія і театр. Музичне

мистецтво. Архітектура, скульптура, живопис.

Початок XIX ст. повернув українському народові його мову як знаряддя творення культури. Але повернення це було далеко не повним. В "Енеїді" І. Котляревського, в повістях Г. Квітки-Основ’яненка, в піснях і баладах харківських поетів-романтиків український народ пізнавав самого себе, свій побут, свої звичаї, свої більші чи менші клопоти соціальні. І все ж це була література про народ, а не для народу. Дальший її розвиток і утвердження були можливі тільки за тієї умови, коли вона відобразить кардинальні суспільні проблеми своєї доби.

Найбільшою бідою тодішнього суспільства була кріпаччина. Кріпосництво трималося на самодержавстві, яке глушило будь-які прояви демократії, на неосвіченості простих людей, на колоніальному гнобленні народів, що населяли окраїни царської Росії. Отже, знесення кріпацтва передбачало розвиток демократії в країні, поширення освіти, припинення колоніальної політики стосовно поневолених народів.

Виразником дум українського народу, співцем соціальної і національної свободи став Т. Шевченко. Він піднявся на височінь національного поета тому, що сказав своєму народові саме те, що потребувало загальнонаціонального усвідомлення.

Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть

Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.

Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу – Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін. Шевченко відіграв важливу історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру .

Суспільно-політичні умови розвитку літератури другої половини ХІХ ст.

1. Колоніальний гніт з боку Росії та Австоро-Угорщини

2. Геополітична розірваність України, бездержавність

3. Негативні наслідки скасування кріпацтва для українського селянства

4. Перенос центру українського національно-культурного руху в Галичину

5. Посилення національних утисків (Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р. )

Український реалізм був здебільшого народницьким, “селянським”, тому модерністи і висунули антинародницькі гасла:

1. Оновлення і розширення тем і проблем.

2.Відхід від переважно селянської тематики і проблематики, характерів, навіть мови, лексики.

3.Перевага індивідуального над колективним.

4. Перевага права особистості над абстрактними інтересами суспільства. Проте українські митці, що поділяли принципи естетики модернізму, не поривали із соціальною тематикою, національною традицією, а поєднували її з новими західноєвропейськими віяннями

Погляди неонародників:

1.Висловлювали думку про неможливість пізнати природу людини. 2.Піддавали сумніву необхідність революційної боротьби, яка вела до кровопролиття.

3.Теорія “малих діл”(Б. Грінченко, О. Пчілка), підвищення загальнокультурного рівня народу.

4.Позитивне чи негативне в людині вони розкривали незалежно від класової чи майнової приналежності.

5.Перспективи суспільства пов’язували виключно з еволюційним шляхом розвитку.

6. Особливого значення надавали релігійним постулатам моральності, духовному очищенню.

Драматургія і театр.