Максим Рильський
*«Солодкий світ!..»,
«У теплі дні збирання винограду»
Група «київських неокласиків». Їхнє
творче кредо, орієнтація на традицію,
класичну форму вірша.
Домашнє завдання:
Неокласицизм (з грецької «новий і зразковий») — течія в літературі та
мистецтві, що з'явилась значно пізніше занепаду класицизму як літературного
напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів,
міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та
культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних
насолод.
Неокласицизм виник в західноєвропейській літературі в середині XIX ст.
До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали Микола Зеров,
Михайло Драй-Хмара, М. Рильський, Петро Филипович, Юрій Клен (О.
Бургардт). Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури,
прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-
культурній та морально-психологічній проблематиці.
«Неокласика» — умовна назва естетичної платформи невеликого кола
київських поетів, літературознавців і перекладачів періоду «Розстріляного
відродження»:
□ Миколи Зерова (лідер);
□ Михайла Драй-Хмари;
□ Павла Филиповича;
□ Юрія Клена (Освальда Бургардта);
□ Максима Рильського.
«Неокласики» — неформальне товариство вільних митців, що
гуртувалися спочатку при часописі «Книгар», а згодом — навколо видавництва
«Слово». Не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-
естетичними маніфестами.
Це були по-європейськи освічені люди, тогочасна елітна українська
інтелігенція. Неокласики, зокрема, закликали осягати вершини світової
культури, трансформувати її форми та образну систему на рідному полі поезії,
щоб піднести її до світового рівня. Тому розквітають сонетна форма, яку
пролеткультівці оголошували «буржуазною», елегії, медитації, філософська
лірика.
Спільні риси творчості:
□ «аристократизм духу», протистояння духовній варваризації суспільства;
□ орієнтація на довершену культуру поетичного мислення й дисципліну
поетичного мовлення;
□ тяжіння до гармонії між раціональною сферою та почуттями;
□ захоплення досконалістю античної лірики, літератури відродження та
класицизму, філігранністю творів французьких «парнасців».
Неокласики належать до так званих письменників доби «розстріляного
відродження».
Яскравим представником поетів — «неокласиків» є «лицар краси і добра»
Максим Рильський. Перекладач, академік, фольклорист, талановитий педагог.
Та передусім — видатний поет, продовжувач славних традицій класичної
літератури. «...Досить витончений і складний поет... І живе він зі своїм часом,
напружено і уважно в навколишнє життя вдивляється, уміє помічати в його
глибині струю вічно людського, близького всім часам і народам». Ці слова про
Максима Тадейовича сказав його соратник по перу Микола Зеров.
Максим Рильський 19 березня 1895 р. в місті Києві. Його батько, етнограф,
громадський діяч і публіцист Рильський Тадей Розеславович, був сином
багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. На час
народження сина батькові було вже 54 роки.
Максим народився в другому шлюбі. Мати Максима Рильського, Меланія
Федорівна Чуприна, була простою селянкою із села Рома-нівки (тодішнього
Сквирського повіту, нині Попільнянського району Житомирської області).
Тадей навчив свою молоду дружину грамоти. А вона передала синові разом з
молоком матері рідну мову, пісню.
Після приватної гімназії М. Рильський навчався на медичному факультеті
Київського університету св. Володимира, а потім на історико-філологічному
факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла
Скоропадського, але через бурхливі події революції й громадянської війни
жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.
Деякий час учителює на Житомирщині. Як свідчать його колишні
вихованці, учителем М. Рильський був прекрасним. Діти любили його.
Переїхавши до Києва, поет продовжує працювати вчителем української
мови та літератури в школах та на робітфаку інституту народної освіти.
У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угрупування
«неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за відірваність від
сучасних потреб соціалістичного життя. Поет виявляв обурення проти ідейно-
політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді. Така поведінка
Рильського викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося
арештом НКВС, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після
ув'язнення творчість Рильського зазнає змін. Він змушений був поставити свою
поезію на службу режиму.
У роки боротьби проти фашистів Максим Тадейович перебуває в
евакуації спочатку в Уфі, а потім у Москві. М. Рильського за видатні заслуги в розвитку науки й культури було обрано академіком АН УРСР (1943), а згодом і
академіком АН СРСР (1958). Він очолював Спілку письменників України
(1943-1946).
Перестало битися серце поета 24 липня 1964 року. Поховано його у Києві
на Байковому кладовищі.
Ліричні книжки: «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю й сніг» (1925), «Під
осінніми зорями» (друга редакція 1926), «Тринадцята весна» (1926), «Де
сходяться дороги», «Гомін і відгомін» (1929). Це певний хід на вершини
майстерності, дозрівання таланту і власного стилю.
Після ув'язнення Рильський написав 35 книжок поезій. Кращі серед них — це
«Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940),
«Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь»,
«Зимові записи» (1964). Також створив чотири книги ліро-епічних поем, багато
перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур. Його перу
належать наукові праці з мовознавства та літературознавства.
Вірші, які покладено на музику:
□ «На білу гречку впали роси»
□ «Яблука доспіли»
□ «Ластівки»
□ «Цвітуть бузки»
□ «Не бійся смутку, що пливе...»
Солодкий світ!.. - Максим Рильський
Солодкий світ! Простір блакитно-білий
І сонце - золотий небесний квіт.
Благословляє дух ширококрилий
Солодкий світ.
Узори надвесняних тонких віт,
Твій погляд, ніби пролісок несмілий,
Немов трава, що зеленить граніт,
Неначе спогад нерозумно-милий...
Солодкий світ.
Чи янголи нам свічі засвітили
По довгих муках безсердечних літ,
Чи ми самі прозріли й зрозуміли
Солодкий світ?
1919
Вірш «Солодкий світ», написаний у формі сонету, належить до ранньої лірики поета. Чому так гарно жити на світі? Мабуть, відчуття щастя складається з дрібниць: блакитно-біле небо, сонце, тонке віття дерев, погляд коханої. Вже цього досить, щоб, незважаючи на «довгі муки безсердечних літ», зрозуміти усю красу життя і сказати: «Солодкий світ».
Вірш М. Рильського «Солодкий світ!» сповнений радості життя, розуміння його привабливості й неповторності. Особливо цінні вияви справжніх, чистих почуттів («погляд, ніби пролісок несмілий», «ніби спогад нерозумно-милий»). Мабуть, треба пройти довгий шлях мук нерозуміння, щоб поцінувати те, що є, відкрити для себе «солодкий світ». Епіграф до вірша, лексика старослов’янського походження (благословляє, прозріли) вказують на вплив біблійних джерел.
У теплі дні збирання винограду...
Рильський Максим
Її він стрів. На мулах нешвидких
Вона верталась із ясного саду,
Ясна, як сад, і радісна, як сміх.
І він спитав: — Яку б найти принаду,
Щоб привернуть тебе до рук моїх?
Вона ж йому: — Світи щодня лампаду
Кіпріді добрій. — Підняла батіг,
Гукнула свіжо й весело на мулів,
І чутно уші правий з них прищулив,
І знявся пил, немов рожевий дим.
І він потягся, як дитина, радо
І мовив: — Добре бути молодим
У теплі дні збирання винограду.
1922
Рід літератури: інтимно-філософська лірика.
Жанр: сонет.
Мотиви: відтворення краси почуттів людини, її єднання з природою, стану закоханості у світ.
Художній напрям, стиль: неоромантизм.
Художні особливості: вічність і кохання, близькість до нас людей, які жили так давно, але відчували так само, передає вірш «У теплі дні збирання винограду». Душа Еллади мов прокинулась на мить, коли М. Рильський змалював зустріч грецьких юнака та дівчини, селян-виноградарів. Цей вірш — гімн коханню й молодості:
Вірш розкриває перед читачем велику радість і повноту життя: першу зустріч з милою, зародження першого хмільного почуття. Весь світ навкруги надихає близькістю щастя. Поет прославляє почуття любові, якому надає античного колориту, естетично підносить його.
Вірш «У ТЕПЛІ ДНІ ЗБИРАННЯ ВИНОГРАДУ...» — це гімн життю і молодості, що відображає шукання юної душі, яка прагне щастя, радості й любові.
У теплі дні збирання винограду
Її він стрів. На мулах нешвидких
Вона верталась із ясного саду,
Ясна, як сад, і радісна, як сміх.
І він спитав: — Яку б найти принаду,
Щоб привернуть тебе до рук моїх?
Вона ж йому: — Світи щодня лампаду
Кіпріді добрій. — Підняла батіг,
Гукнула свіжо й весело на мулів,
І чутно уші правий з них прищулив,
І знявся пил, немов рожевий дим.
І він потягся, як дитина, радо
І мовив: — Добре бути молодим
У теплі дні збирання винограду.
1922
Коментарі
Дописати коментар